Особистість і життєві ситуації у концептуальному просторі психологічної науки

Abstract

У статті представлено науково-категорійний аналіз понять «ситуація», «життєва ситуація» та «складна життєва ситуація». Констатовано, що методологічний аналіз життєвої ситуації містить три рівні:
життєва ситуація як умова життя людини; ситуація як етап життєвого шляху особистості; формування ставлення особистості до ситуації. Установлено, що ступінь і характер активності особистості у ситуації науковці розуміють по-різному. З’ясовано, що активність особистості детермінується: 1) зовнішніми атрибутами ситуації, елементами середовища (ситуація як середовище); 2) власним внутрішнім життєвим простором, когнітивною репрезентацією об’єктивної реальності (ситуація як суб’єктивна внутрішня реальність). Особистість, поведінка якої в ситуації зумовлена зовнішніми і внутрішніми чинниками реальності, здійснює: 1) цілеспрямований діяльний вплив на ситуацію з метою створення власної ситуативної специфічності (ситуація як взаємодія особистості й середовища); 2) соціальне конструювання діяльності відповідно до регламентуючих нормативних ознак ситуації (ситуація як соціокультурно детермінована інтерактивна одиниця); 3) творить власний життєвий шлях і піддається трансформації під впливом життєвих подій (ситуація як сукупність життєвих подій та обставин). Запропоновано розглядати структуру життєвої ситуації з точки зору системного підходу і до складових її структури відносити: І. Сукупність елементів середовища (об’єктивний бік), що складають фізичні та соціальні чинники. ІІ. Особистість (суб’єктивний бік) як діяльний суб’єкт життєвої ситуації, який: 1) «визначає» життєву ситуацію на основі системи значень і ціннісно-нормативної системи, які є компонентами картини ситуації, у процесі особистісної та соціальної взаємодії з ситуацією; 2) трансформує ситуацію – створює власну ситуаційну специфічність. Констатовано, що «визначення ситуації» розкриває особистісну значущість і соціальну цінність ситуації для суб’єкта, який сприймає, та здійснюється за допомогою інтеракції і комунікації, завдяки процесу соціального конструювання реальності (процес урахування соціально-культурного контексту ситуації та визначення «меж» цієї ситуації). Тому поведінка особистості у життєвій ситуації обумовлена, з одного боку, когнітивним конструктом – картиною життєвої ситуації, а з іншого – системою соціокультурної нормативності, яка також відображає зміст свідомості суб’єкта і є складовою цілісної картини світу. Мова йде про соціокультурну детермінацію як поведінки суб’єкта у ситуації, так і життєвої ситуації загалом. Вступаючи у взаємодію з життєвою ситуацією, особистість, з одного боку, будує цю взаємодію в контексті всього життєвого шляху, а з іншого – реалізує всю систему сформованих у неї відносин. Водночас ситуація може запускати динаміку смислових процесів, вимагаючи від особистості необхідних змін, переходу до нового етапу екзистенції, пошуку нової ідентичності, переосмислення життєвого шляху і побудови нової його картини.