Аргументативний дискурс як психологічний чинник організації фасилітативної взаємодії на уроках у загальноосвітній середній школі

Abstract

У статті обґрунтовано значення аргументативного дискурсу з точки зору когнітивної психології. Було показано, що аргументативний дискурс – це комплекс комунікативних засобів, який включає, крім тексту, екстралінгвістичні чинники (пізнання світу, думки, настанови, цілі партнера спілкування), які необхідні для розуміння тексту. У дослідженні поняття «аргументативний дискурс» було висвітлено з позицій когнітивної психології. Виокремлено три етапи поведінки людей: ситуацію, дискурс і аргументацію першого. Доведено, що аргументативний дискурс – це психологічна реалізація закодованого відповідного складника одержувачем певної інформації. Він складається з трьох компонентів: сюжету, діалектних засобів (зорієнтованих на географічні, часові та соціальні чинники) й діалогового типу реалізації аргументативного дискурсу (парадигма дискурсу, реєстри дискурсу, дискурсивний модус і фази реалізації дискурсу, загальне проектування фраз, структурування, презентація контенту, висновки, оцінки, особливості взаємодії). Останнє свідчить про те, що аргументативний дискурс слід розуміти як складний мовленнєвий акт. У статті також визначено три підходи щодо концепції «аргументативного дискурсу». Показано, що перший підхід, який орієнтується на парадигму когнітивної психології, визначає дискурс як два чи більше речень, щільно пов’язаних за змістом. Другий підхід забезпечує функціональне визначення аргументативного дискурсу як «будь-якого іншого використання сенсу». Цей підхід визначає зумовленість аналізу функцій дискурсу шляхом вивчення функцій фраз у широкому соціокультурному контексті. Третій підхід актуалізує значення аргументативного дискурсу як висловлювання і робить акцент на взаємодії форми та функцій аргументації. У цьому випадку аргументативний дискурс розуміється не як примітивний набір ізольованих одиниць мовленнєвої структури, «більший за речення», а як цілісний набір функціонально організованих, контекстуальних одиниць використання мови, які мають своє унікальне значення. В емпіричному дослідженні використано психодіагностичний метод змістово-смислового аналізу (ЗСA) дискурсивного мислення І. Семенова з метою вивчення рівнів аргументативного дискурсу підлітків. Було показано, що метод ЗСA застосовувався для реконструкції й аналізу мисленнєвих процесів у ситуаціях розв’язання невеликих творчих завдань. Останні авторка статті розглядала як психологічний чинник ефективної фасилітативної взаємодії. Було доведено, що процес розв’язання творчих задач підлітки розцінюють як проблемно-конфліктну ситуацію. Останнє визначалося неоднозначністю умов проблеми, що провокувало використання стереотипних засобів розв’язання, які не призвели до бажаного досягнення результату. Водночас, у підлітків виникали непорозуміння у процесі змістового перетворення умов цієї проблеми, коли інтелектуальних засобів особистості було зовсім недостатньо для її розв’язання. Зазначено, що когнітивний дисонанс характеризує особистісний аспект фасилітативної взаємодії і проявляє себе як особливий емоційний стан людини, що виникає у випадку зіткнення останньої з проблемою, яку неможливо розв’язати за допомогою добре відомого учневі засобу-стереотипу. Також доведено, що переживання підлітком неадекватності в проблемній ситуації значно блокує його інтелектуальну діяльність, тому позитивного результату досягти неможливо. Наголошено, що, з іншого боку, проблему слід розглядати як умову здійснення активної пізнавальної діяльності, а конфлікт – як наявність суперечностей. Останнє підкреслює функціональний аспект аргументативного дискурсу. Автором статті запропоновано рівні сформованості аргументованого дискурсу підлітків, розкрито їх зміст.