Компонентна структура професійної компетентності майбутніх перекладачів

Анотація

Мета статті – виокремити компонентну структуру професійної компетентності майбутніх перекладачів.

У роботі використано такі загальнонаукові методи дослідження: індукція, дедукція, аналіз і синтез, порівняння й опис, обґрунтування тощо.

Експериментальним методом був метод проведення емпіричного дослідження. У якості методологічного інструментарію для першого етапу дослідження нами було обрано методику «Хто Я?» (М. Кун, Т. Макпартленд) і техніки «Мій шлях у професію» та «Піраміда професійного зростання» (розроблені М.Ю. Варбан та О.Б. Старовойтенко й адаптовані нами для майбутніх перекладачів).

Результати дослідження. Визначено структуру професійної компетентності майбутнього перекладача. Ми визначаємо професійну компетентність як реалізацію в професійній діяльності двох базових компонентів: професійно-технологічної підготовленості, що має на увазі оволодіння фахівцем технологіями здійснення конкретної професійної діяльності (оволодіння базовими і спеціальними компетентностями), й особистісного компонента, що вирізняється надпрофесійним характером, але є таким, який необхідний кожному фахівцеві з метою оволодіння ним ключовими професійно значущими компетентностями.

Висновки. Доведено, що професійну компетентність слід розглядати як особистісне утворення, що вміщує певні компоненти (або компетенції). Такими компонентами можуть бути знання, уміння і навички, а також властивості особистості. Так, згідно з цим підходом професійна компетентність включає:

• спеціальну компетентність, що передбачає наявність у фахівця певного достатнього обсягу знань у конкретній галузі діяльності, вміння їх творчо застосовувати в різноманітних ситуаціях, пов’язаних із розв’язанням теоретичних і практичних завдань і задач;
• комунікативну компетентність, що демонструє здатність індивіда сприймати та висловлювати інформацію, її достовірно відображати, підсумовувати й обґрунтовувати. Комунікативна компетентність є необхідною передумовою для здійснення міжособистісних контактів, діалогу, взаємодії, яка демонструє, наскільки людина володіє правилами і прийомами спілкування;
• соціальну компетентність, що виражається в здатності й готовності особистості встановлювати та підтримувати контакти з іншими людьми. Соціальна компетентність вважається найважливішою умовою ефективної адаптації людини до нових обставин життя і професійної діяльності. Її високий рівень допомагає фахівцеві зайняти лідерські позиції в професійному просторі.