Символічні властивості літургійної співочої традиції: від категорії символу до ноетичних вимірів культури

Анотація

Метою статті є виявлення символічних властивостей літургійної співочої традиції, що дає змогу простежити основні параметри категорії символу та виявляти ноетичні виміри культури. Методологія дослідження передбачає використання таких загальнонаукових методів: типологічного – для виявлення ключових характеристик літургійної співочої традиції, а також філософсько-естетичного, музикознавчого аналітичного, історико-культурологічного. Наукова новизна полягає у розгляді музичного аспекту літургійної співочої традиції як головного провідника у виявленні її символічних властивостей. Висновки. Канонічна словесна сторона літургійного чину та всі його вербальні елементи сприяють взаємодії зовнішньо-зорової і внутрішньо-слухової сторін, підсилює «розумову» спрямованість богослужіння, одночасно просочуючись музично-слуховими еманаціями та набуваючи деякої символічної зашифрованості – в разі безпосереднього зв'язку з співочим викладом. Отже, релігійно-храмова традиція може розглядатися як стійка модель «світоглядного стилю», що представляє,  в свою чергу, особливий духовний феномен, що характеризує пізнавальну діяльність людини й її ціннісно-смислові результати. Православна богослужбово-співоча традиція апелює до пам'яті в її соціокультурної значущості та робить феномен пам'яті провідним, особливо помітним, зокрема дає змогу помітити те, з чим явище пам'яті пов'язане у музичній творчості. У зв'язку з цим особливо актуальним є обґрунтування значення пам'яті як культурної універсалії, визначення семантичної функції поняття пам'яті в православному богослужінні, а також  співвіднесення явища пам'яті з хронотопічним підходом до історії культури, з темпорально-спатіальним виміром культури.