АРХАЇЧНІ ПЕРЕДУМОВИ ПЕРШОМУЗИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ ТА ЇЇ ПРОЛОНГАЦІЇ У ВИКОНАВСТВО

Анотація

Метою дослідження є виявлення у виконавських стильових двоїчностях «суворого – вільного» («класичного – акласичного», «класичного – романтичного») історичного сліду сакрального – профанного, що виросли з первинних розумових дипластій глибокої архаїки. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід шкіл Б. Яворського й Б. Асафьєва в Україні, у межах якого виділені стильовий компаратив і культурологічний міждисциплінарний метод, за допомогою яких усвідомлюється закономірний зміст виконавських стильових автономізацій у професійній музиці.  Наукова новизна зумовлена тим, що вперше в музикознавстві представлена теорія детермінації першокультурними стимулами логіки термінологічного вжитку виконавців-фахівців, для яких розрізнення класичного – акласичного й їхніх аналогів становить підставу стильової автономізації виконавського мистецтва стосовно множинності стильових градацій композиторської творчості. Висновки. Архаїчна дипластія – джерело двійкових конструкцій ідеальної сфери, що визначає апріорні розрізнення в розумових операціях типу опозицій протилежних якостей, необхідних в описі окремих предметів, явищ і характеристики істотних показників цих останніх, що має безпосередній вихід на двоїчність рахункових визначень і на архетипові конструкції релігійних символів. Троїчність, виділювана як щось специфічне в розумових операціях європейців, проте, утворює і щось показове для східного світосприймання-світорозуміння, будучи похідною від двоїчності. Базисністю для будь-якої творчої сфери, включаючи музично-виконавську, канонічних форм традиційного мистецтва, фольклорного й популярного, релігійного в тому числі, стосовно якого (= «класичному-зразковому») авторська творчість завжди утворює «вільний» (= «романтичний-одиничний») варіант, – у сукупності історичного розкладу змін ролів і типів творчої активності індивідів і колективних суб'єктів народів, націй, інших ментальних спільнот тощо. Виконавська дихотомія класичне – акласичне утворює  втілення глибинних, зумовлених духовною онтологією опозицій «суворого– не-суворого» мистецтва, виконавських переваг, обумовлених співвідношенням ритуально-богослужбового й світськи-«успадкованого» мислення.