Українське бароко і європейський контекст

Анотація

Мета. Дослідження пов’язане з вивченням слобожанського іконопису, спробою історичного обґрунтування та об’єктивної інтерпретації барокових пам’яток іконопису ХVІІ–ХVІІІ ст. з точки зору формування стилю, особливостей іконографії та виявлення регіональної специфіки як складової історично зумовленої художньої системи і мистецького феномена української культури. Методологія дослідження полягає в застосуванні мистецтвознавчого, компаративного, історико-логічного методів. Методологічною основою є принципи системності та історизму. Іконопис Слобожанського осередку розглядається як явище національної культури, як феномен певної культурно-історичної ситуації у взаємодії з соціальними, історичними та культурними факторами. Наукова новизна полягає в тому, що  вперше в українському мистецтвознавстві на підставі першоджерел розглянуто еволюцію слобожанського іконопису, розширено уявлення про культурно-історичний контекст виникнення та розвитку цього мистецького явища. Визначено місце слобожанської ікони у загальному розвитку іконопису в Україні. Висновки. Аналіз художньо-образної системи слобожанського іконопису показав, що найвагоміше слово в період, що розглядається, було сказано бароко, як і в цілому в українському мистецтві. Цей стиль найкраще відповідав національному характеру, втілював український менталітет. Поширення бароко в регіоні, його стильових ознак визначалося особливостями духовного життя епохи, його секуляризацією. Звернення до новацій західного мистецтва лягло на самобутній місцевий ґрунт, перехрещуючись з традиціями українського сакрального живопису в проявах різних місцевих шкіл, принесених переселенцями, з поствізантійською традицією, що призводило до оригінальних переплетень архаїзмів і новацій.