УКРАЇНСЬКИЙ ІКОНОСТАС: ВІД ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ КОНСТРУКЦІЇ ДО АРХІТЕКТУРНОЇ РАМИ

Анотація

Мета дослідження: виявити чинники, що вплинули на процес трансформації середньовічного тяблового іконостаса на іконостас – архітектурну раму, якою він стає на межі XVI–XVII ст. Методологія дослідження спирається на компаративний та іконологічний методи, які дозволяють виявити правила побудови, комбінацій і взаємодії між структурними елементами архітектурно-декоративної рами українських іконостасів XVII ст., визначити ідеологічні джерела формування такої образної системи і встановити її смисли. Наукова новизна роботи пов’язана з розширенням уявлень про процес розвитку українського іконостаса. Серед основних джерел, які вплинули на формування його нового вигляду на межі XVI–XVII ст., визначені грецька традиція організації вівтарних огорож і латинська традиція обрамлення релігійного образу, яка з’явилася в західноєвропейському мистецтві доби Ренесансу. Висновки. Створення нової концепції українського іконостаса на стику двох традицій було реакцією на суспільно-політичний контекст доби. Введення в український іконостас обрамлень і перетворення його на початку XVII ст. на архітектурну раму, дає підставу розглядати цю трансформацію як ідеологічний проект. Нова конструкція українського іконостаса, завдяки введенню аркатури в верхньому ярусі й розмаїтому декоруванню всіх поверхонь, відсилала до аналогічної організації іконостасів Балкан, і, особливо, іконостасів Афона. В умовах становлення греко-католицької Церкви така конструкція іконостаса була візуальним маркером конфесійної ідентичності православного українського храму. Водночас одним із завдань збільшення просторової глибини іконостаса могло бути бажання посилити емоційне враження від його нового архітектурного образу. Використання монументальних об’ємних конструкцій для впливу на свідомість вірян – прийом, що широко використовувався католицьким мистецтвом того часу.