Теорія fall and recovery Доріс Хамфрі як засіб формування хореографічної мови модерну та педагогічної практики сучасного танцю

Анотація

Мета роботи – розкрити теорію fall and recovery Доріс Хамфрі як засадничу модель формування хореографічної мови танцю модерн і визначити її педагогічний потенціал у сучасному танці. Методологія роботи ґрунтується на історико-культурному, мистецтвознавчому, порівняльно-аналітичному та системному підходах; застосовано аналіз теоретичних джерел і узагальнення педагогічного досвіду сучасних хореографів та викладачів, а також інтерпретаційний аналіз хореографічних практик, у яких ідентифікуються принципи взаємодії тіла з гравітацією, вагою, балансом, напругою і релізом. Наукова новизна полягає у комплексному осмисленні fall and recovery як інтегрованої системи формування хореографічної мови модерну та як педагогічної моделі contemporary dance, а також у введенні до наукового обігу узагальнених спостережень щодо українського контексту (інституційні ініціативи, освітні програми та професійні платформи), де принципи роботи з нестабільністю й відновленням балансу набувають методичного значення. Висновки. Теорія fall and recovery Доріс Хамфрі постає як одна з ключових методологічних основ танцю модерн і водночас як продуктивний інструмент сучасної хореографічної педагогіки. Її принципи ґрунтуються на усвідомленій взаємодії тіла з гравітацією, роботою з вагою та станами нестабільності, що сприяє формуванню цілісного тілесного мислення виконавця. Циклічність падіння й відновлення рівноваги розглядається не лише як технічний прийом, а як універсальна модель рухової та емоційної динаміки, у межах якої рух набуває смислової глибини й психологічної наповненості. Аналіз міжнародних і українських наукових джерел та хореографічних практик засвідчує, що ідеї Доріс Хамфрі не втратили актуальності, а навпаки зазнали трансформації та переосмислення в контексті contemporary dance, перформативних практик і сучасних освітніх моделей. Концепція fall and recovery функціонує як універсальний методологічний ресурс, що забезпечує зв’язок між історичною спадщиною модерну та актуальними процесами розвитку сучасної хореографії, підтверджуючи її значущість для теорії танцю, педагогіки та сценічної практики.