Семантика тембру труби в оркестрових творах Є. Станковича як рефлексія національної трагедії

Анотація

Мета роботи – аналіз тембрової драматургії партитур Є. Станковича, зокрема трубних партій, для виявлення їхнього семантичного потенціалу в рефлексії національної трагедії. Методологія роботи базується на комплексному мистецтвознавчому підході, що поєднує: джерелознавчий аналіз – для систематизації наукових публікацій за темою статті; інтонаційний та стильовий аналіз – для виявлення функціональної специфіки трубних партій оркестрових творів Є. Станковича із програмним змістом, що рефлексують тему національної трагедії; інтерпретаційний та семантичний підхід – для розкриття символічного змісту тембру труби в контексті філософського осмислення національної трагедії. В статті проаналізовано твори: «Чорна елегія», «Панахида за померлими з голоду» та «Реквієм» – в яких тембр труби набуває стійких семантичних значень та функціонує як елемент звукової символіки. Наукова новизна. Вперше виокремлено систему семантичних амплуа труби в оркестрових творах Є. Станковича, які відображають різні грані трагічного досвіду. Доведено, що «метафізичний біль» у його партитурах матеріалізується через «застиглі» інтонаційні структури, а образ «трансцендентного свідка» виникає завдяки відстороненому звучанню труби у високому регістрі. Композитор тембральними прийомами чітко демаркує сфери буття та небуття, на межі яких яскраво змальовано образ дегуманізованого зла через агресивну штрихову артикуляцію та темброве протиставлення. Обґрунтовано, що така полісемантичність перетворює партію труби на елемент оркестрової семантики, який забезпечує цілісність звукового образу національної катастрофи та історичної пам’яті. Висновки. Аналіз творів «Чорна елегія», «Панахида за померлими з голоду» та «Реквієм» Є. Станковича дає підстави стверджувати, що композитор вибудовує приховану систему інтонаційних знаків для фіксації травматичного досвіду нації. Шляхом синтезу тембрових та просторових прийомів, композитор створює масштабні музичні меморіали. В них – труба стає одним із головних носіїв філософського узагальнення, поєднуючи емоційну гостроту із семантичною глибиною художніх образів.