Інклюзія як ключовий елемент розробки інноваційної стратегії розвитку закладів культури

Анотація

Мета статті – виявити особливості інклюзії як ключового елементу інноваційної стратегії розвитку закладів культури (на прикладі театру) на сучасному етапі розвитку суспільства. Методологія дослідження. Застосовано метод теоретичного та термінологічного аналізу, типологічний, когнітивний та концептуальний метод, метод системного аналізу та ін., що посприяли уточненню поняття «інклюзія», виявленню ролі інклюзії в стратегії розвитку сучасних закладів культури, простеженню особливостей культурологічного дискурсу соціальної інклюзії, Наукова новизна. Досліджено проблематику розробки та впровадження інноваційного підходу до діяльності закладів культури, основою якого є інклюзивність, а метою – створення безбар’єрного соціокультурного простору; уточнено дефініцію поняття «інклюзія» крізь призму особливостей діяльності закладів культури; розглянуто перспективні напрями розвитку інклюзивних театральних практик та ін. Висновки. Протягом останнього десятиліття діяльність закладів культури радикально змінилася: від простого збереження та популяризації культурного спадку, відбувається перехід до більш динамічного бачення, в якому інклюзія стає ключовим елементом розробки стійкої та інноваційної стратегії розвитку. Інклюзивність не може бути лише теоретичним наміром, а повинна втілюватися в конкретних діях, а заклади культури повинні встановити чіткі правила та параметри, що підкреслюють важливість соціальної участі для всіх. Театр за своєю природою є інклюзивним простором, що здатний репрезентувати різноманіття та створювати спільноту довкола виконавського акту. Впровадження інклюзивних театральних практик репрезентує стратегічні пріоритети закладів культури на сучасному етапі розвитку соціокультурного простору. Ефективність інклюзії передбачає її позиціювання як невід’ємної частини організаційної культури театру, процесом, що залучає як керівництво та митців, так і глядача. Таким чином інклюзія може перетворитися з певної функції на внутрішню цінність ідентичності театрального закладу, створюючи більш репрезентативні та партисипативні простори, що відповідають потребам все більш різноманітного та інклюзивного суспільства.