РЕНЕСАНСНА КОНЦЕПЦІЯ ДОЗВІЛЛЯ ЗА ТВОРАМИ ПЕТРАРКИ

Анотація

Метою дослідження є аналіз теоретичних рефлексій дозвілля й дозвіллєвих практик у творах Петрарки, який утвердив важливий для культури Відродження ідеал споглядального дозвілля на природі. Методологія дослідження полягає у застосуванні методів аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, а також у використанні термінологіч- ного, ідейно-змістового й історичного підходів. Це дало змогу розкрити особливості формування ренесансної моделі дозвілля, що зароджується на перехресті теологічної та антропоцентричної ціннісних координат. Наукова новизна полягає у тому, що у вітчизняній культурології вперше здійснено спробу сформувати концепцію ідеаль- ного дозвілля епохи Ренесансу (за творами Петрарки) й обґрунтувати її особливості. Охарактеризовано засади, що становлять основу ренесансного дозвілля, серед яких: пізнання Бога, пізнання самого себе та інших; віра у силу розуму й можливості людського удосконалення, обов’язковою умовою чого є "спокійна ясність душі" й розви- ток власної гідності та людяності; поєднання моральної, релігійної та соціальної складових у процесі формування особи. Висновок. Доведено, що ідеалом ренесансного дозвілля є дозвілля, присвячене літературним та науковим заняттям; дозвілля, присвячене філософському спогляданню й духовному самовдосконаленню. Обґрунтовано, що умовами споглядального дозвілля є: усамітнення, яке дарує людині щастя і спокій, утримуюче в своїй основі радісне дозвілля (водночас міський спосіб життя ґрунтується на безрадісній праці); "внутрішня" свобода й наявність вільного часу; наявність друга, який лише прикрашає усамітнення, не порушуючи його; інтелектуально насичені заняття, не обмежені зовнішніми обставинами; "підготовленість" та здатність людини до усамітненого життя. Сенс такої са- мотності й такого способу життя полягає у досягненні людиною щастя, що неможливо без дозвілля й свободи.