Жіночі персонажі опери "Запорожець за Дунаєм" С. Гулака-Артемівського та їх доля у постанов- ках Одеських музичних театрів

Анотація

Акцентується реактивність композитора на "дух часу" і актуалізовані в сучасності ідеї-образи. Мета – про- слідковування оригінальної версії жанру опери С. Гулака-Артемовського "Запорожець за Дунаєм" у протиставленні усталеній концепції "італійського наслідування".. Методологічною основою є музикознавчий інтонаційний підхід, тобто мовленнєво-виразний принцип трактування музичних засобів, що мають глибокі засновки в національній му- зиці. При цьому спеціально виділяємо методи стильво-жанрового компаративу і музичної герменевтики в традиціях  школи О.Маркової. Наукова новизна визначена оригінальністю теоретичної ідеї принципової жанрово-стильової множинності твору українського композитора за вписаністю його сюжету та засобів у стильово-мислиннєву парадиг- му "шестидесятників" ХІХ ст. і реакції на неї "молодіжної хвилі" початку ХХІ ст. Висновки. Опера С.Гулака- Артемовського "Запорожець за Дунаєм" не може бути оцінена як "моделювання" італійських зразків, оскільки в ній присутній складний синтез італійських впливів та типологій комічних, ліризовано-драматизованих опер французької та німецької традицій. Твір українського автора є єдиною у своєму роді в російській і українській музиці реакцією на тематику конфлікту "батьків і дітей" шестидесятників ХІХ ст. Трактовка партій головних героїв Карася й Одарки не допускає гіперболи комікування та "зістарювання" персонажів, оскільки тим самим знімається поетика національної історії та драматична напруга в протистоянні українського козацтва турецькому патронатові. Партія Одарки вибудована з принциповим розмахом діапазону та жанрового обсягу вираження, показового для "повного" сопрано, тоді як партія Оксани менш різноманітна, що вказує на установку традиції меццо-сопрано як "звужену" щодо героїки вираз- ності сопрано.