CИМВОЛІСТСЬКІ-ВЕРИСТСЬКІ АСПЕКТИ ВИРАЗНОСТІ ПІАНІЗМУ С. РАХМАНІНОВА

Анотація

Метою  роботи є акцентуація стильових символістських, веристських ракурсів піаністики C. Рахманінова, які не визначали до цього часу базових стильових вимірів спадку великого піаніста. Методологічною основою роботи є культурологічний зріз музикознавчого інтонаційно-тематичного аналізу школи Б. Асаф’єва в Україні, в якому окреме місце займає історико-стильовий компаратив і герменевтичний ракурс останнього в розвиток ідей Б.Яворского. Наукова новизна детермінована оригінальністю підходу від стильової розбіжності виразності композицій і гри Рахманінова (в розвиток концепцій М. Блінової і О. Маркової), що надає першості у висновках відносно інструментально-піаністичного втілення веристського стильового комплексу, відносно рис символістського фортепіанного звучання, що успадковувало отриману у вихованця школи  Дж. Фільда М. Зверєва шопенівську «польотну» піаністичну техніку тощо.  Висновки.  Рахманінов-піаніст демонструє певну виразну автономію щодо рахманінівського ж композиційного стильового виявлення, оскільки в самій манері надшвидкої гри, користуванні гри «на другій клавіатурі», тобто з припіднятою кистю, уникнення театрально «розставлених» констрастів  forte – piano, обережне користування педаллю тощо,  впізнані риси техніки «легких» фортепіано, невідривних від шопенізму, усвідомлюваного і культивованого С. Рахманіновим, співвідносного із символістським фортепіанним стилем гри О. Скрябіна, також вихованця М. Зверєва. Елементи «барокової» темпо-динаміки, що мають місце саме у піаністичній палітрі майстра і втілюють примітивістські показники стильових переваг Рахманінова-піаніста, співвідносні з веристськими уподобаннями даного автора, засвідченими в оперній сфері його «малими» композиціями, але ті, що мають проекцію в інструментальні здобутки – інструментальні ж фортепіанні твори Е. Гранадоса тощо.