СЕМІОТИКА УКРАЇНСЬКОГО ТА ПОЛЬСЬКОГО АВАНГАРДУ В СВІТЛІ ІДЕЙ ЛЬВІВСЬКО-ВАРШАВСЬКОЇ ФІЛОСОФСЬКОЇ ШКОЛИ О. БОГОМАЗОВ – ХУДОЖНИКИ «КРАКІВСЬКОЇ ГРУПИ»: ВІД КУБІЗМУ І ФУТУРИЗМУ ДО ЕКСПРЕСИВНО-ЛІРИЧНОЇ АБСТРАКЦІЇ (Стаття четверта)

Анотація

Мета дослідження. У попередніх статтях про семіотику українського та польського авангарду був розглянутий його філософсько-естетичний та культурологічний контекст, зокрема, у світлі ідей Львівсько-Варшавської філософської школи. На продовження цієї проблематики наразі аналізуються семіотичні паралелі (гомології) у творчості українських та польських авангардистів першої третини ХХ століття. На основі єдності культурологічного, естетико-семіотичного і мистецтвознавчого аналізу  художніх здобутків  мистецького аванграду в Україні та Польщі досягається розуміння  культурно-історичних особливостей творчого «діалогу» митців, що працювали у схожих світоглядних і естетичних парадигмах. Методологія дослідження ґрунтується на естетико-семіотичних концепціях репрзентантів Львівсько-Варшавської філософської школи (С. Балей, Р. Інгарден, З. Ліссе, Л. Хвістек)  та фундаторів семантичної  філософії мистецтва (К. Белл, Б. Кроче, С. Лангер, Г. Рікерт) і сучасної семіології культури (Я. Мукаржовський, Ю. Ломан, У. Еко). Використовується міждисциплінарний синтез філософсько- культурологічного, естетичного і мистецтвознавчого підходів. Наукова новизна. З позиції сучасної семіології вперше аналізуються знаково-символічні комплекси і семантичні змісти у творчості українських і польських авангардистів. Вибудовуються моделі семіотичних паралелей (гомологій) у творчості провідних митців України та Польщі  першої третини ХХ ст. Застосовується метод екстраполяції естетико-семіотичних ідей Львівсько-Варшавської філософської школи на розуміння схожості і діалогізму в художній образності окремих митців. Висновки. Феноменологічні, інтуїтивістські, неопозитивістські орієнтації наукового і художньо-естетичного мислення викликали кубістичні, футуристичні, абстракціоністські, конструктивістські шукання авангардних митців. Естетичні засади семіозису авангардизму в Україні заклали В. Кандинський, К. Малевич, О. Богомазов, у Польщі – Т. Пайпер, В. Стшемінський, Г. Стажевський. Розвиток українського та польського авангарду цих часів складається, зокрема, як своєрідний «діалог» між мистецькими групами й окремими митцями у Варшаві та Києві, Кракові та Львові. В інтелектуальній атмосфері цих творчих «змагань» симптоматичними є науково-світоглядні позиції Львівсько-Варшавської філософської школи з її неопозитивістськими і феноменологічними орієнтаціями, і особливо – семантичною філософією мистецтва, що відповідала утвердженню нової семіосфери авангардистської образотворчості. Особливості «діалогу» митців аналізуються на прикладах естетико-семіотичних і художніх паралелей між В. Кандинським і Я.Т. Пайпером (теоретичне обґрунтування авангарду в мистецтві), К. Малевичем та В. Стшемінським і Г. Стажевським (пошуки супрематичної та конструктивістської художньої мови), О. Богомазова і художників «Краківської групи» (шлях від кубізму і футуризму до експресивно-ліричної абстракції). Резюмується, що семіотика українського та польського авангарду першої третини 20 століття збігається у сфері «значущих форм» нон-класики в образотворчому мистецтві.