ГЕНДЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ХУДОЖНІХ ПРАКТИК УКРАЇНИ І СХОДУ В СУЧАСНОМУ КОНТЕКСТІ
DOI:
https://doi.org/10.32461/2226-3209.3.2023.289827Анотація
Мета роботи – розкрити контекстуальність нарації художнього вираження гендеру в мистецькій практиці Сходу та України. Методологія дослідження є комплексною. У представленому досліджені використано міждисциплінарний підхід, з огляду на перетин вимірів гендерну як проблем психології, мистецтвознавства та культурології. Для розгляду теоретичних основ формування понять «гендер», «художні практики», «глокалізація» використано описовий метод, аналіз та синтез. Структурний підхід (комплекс елементів організаційної структури) надав можливість створення моделі мистецької перспективи як механізму взаємодії елементів, де формуючим аспектом є гендерна тематика, що розкривається у глобальній локалізації, тобто глобального світогляду, котрий діє в локальних умовах України, як тенденція до творчого протесту. Ця тенденція яскраво представлена як на Сході, так і в українській культурній традиції. Наукова новизна дослідження полягає в його комплексному підході до розуміння художньої практики: не тільки як об’єкта монолітних та індигенних досліджень, але також розгляду з позицій компаративістики. Уперше представлено аналіз культурних практик української культури та культур Сходу з позицій компаративістики, де визначено можливість розгляду гендеру як явища синтетичного за характером, художньої категорії, що діють в крос-культурному просторі сучасного глобального світу. Висновки. Помітні контрасти в естетиці та техніці українського та східного мистецького простору визначаються традицією формування соціокультурної парадигми. Водночас зазначені художні практики, що існують в межах національних культур, послуговуються спільними та суміжними підходами в сучасному художньому дослідженні гендерної ідентичності, пам’яті та критики. Не зважаючи на значну дистанцію в методології творення, українські автори та автори східної традиції використовують традиційні художні елементи та цифрові технології для створення гібридних форм і наративів маскулінності та фемінності, що кидають виклик соціальній нормативності і сприяють художньому опору. Важливо зазначити, що гендер постає для культур Сходу (зокрема, і для українського простору) варіацією діалогу щодо колоніального наративу. Подібність у протидії патріархальної та соціалістичної ідеологій свідчить про ширший етичний вектор естетичної системи. Представлені результати сприяють перегляду концепції глобальних мистецьких наративів. Неспинний процес асиміляції художніх ідей в контексті глобалізаційної динаміки змінює практики сучасного мистецтва, стимулюючи розвиток глокалізації як способу протидії не лише в межах художнього твору, але й його проєкцій на соціально-психологічній реальності. У статті акцентовано на емерджентності, що розкривається у тісній взаємодії низки чинників, які формують художню практику окремої спільноти у глобальному світі. Досліджено художні практики «культури жіночності», «чоловічого стандарту» та їх гендерні варіації, що діють в межах уявлень про «східну культуру» та «культуру Європи».
Ключові слова: художня практика, гендерний дискурс, художній опір, глокалізація.
##submission.downloads##
Опубліковано
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:
1. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
2. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.
3.Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи.