ТРАВМА & ІСТЕРІЯ В ЄВРОПЕЙСЬКІЙ КУЛЬТУРІ FIN DE SIÈCLE (частина 2)

Анотація

Мета статті – проаналізувати причини актуалізації проблематики травм, істерії в європейській культурі fin de siècle; виявити роль естетизації, театралізації і фотографії в комодифікації ментальних хвороб. Методологія дослідження включає загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дали змогу визначити й науково обґрунтувати наявні теорії, концептуальні підходи до розуміння змісту понять «травма», «психологічна травма», «істерія», «ментальні хвороби». Застосування аксіологічного підходу дало можливість виявити в розглянутих теоріях міждисциплінарний характер, персоналізовані культурологічні наукові позиції. Використання аналітичного методу зумовило встановлення концептуальних засад щодо подальших наукових перспектив осмислення проблематизації травми, психологічної травми, істерії як ментальних хвороб в оптиці культурологічного знання. Наукова новизна полягає в здійсненні культурологічної рефлексії щодо з’ясування соціокультурної зумовленості поширення істерії і психологічної травми як ментальних хвороб. Висновки. У статті розглянуто питання, пов’язані з осмисленням у культурі кінця ХІХ – початку ХХ ст. змісту істерії і травми не як суто медичних, а як соціокультурних феноменів. Естетизація, театралізація, комодифікація ментальних хвороб, започаткована на прикладі істерії Ж.-М. Шарко, актуалізувала і стимулювала їх обговорення в нових ракурсах, відкрила нові дискурсивні простори дослідження: психоаналітичний, соціальний, художній, мистецький, естетичний, які при цьому не існували в чистому вигляді, а поєднувалися між собою. У культурі fin de siècle істерія, травма вбудовуються в структуру суб'єктивного і визначаються через процеси, події та сприйняття людини як особлива ідея інтеріоризації світу, де танатологічна проблематика представляє фундаментальну ознаку культури, пов’язану з передчуттям й очікуванням наближення смерті, з буттям у межах «конечності людського життя»; а художні репрезентації розщепленої, «істеричної», травмованої особистості знаходять втілення у творчості європейських художників, скульпторів і письменників. Фотографія як новий спосіб бачення світу, соціального й індивідуального буття символізувала та виражала зв'язок науки й мистецтва, розширювала спектр емоційного стану людини й сприяла комодифікації істерії в «театральних видовищах», представлених у лікарні Сальпетрієр.

Ключові слова: травма, істерія, проблематизація травми&істерії, ментальні хвороби, естетизація, театралізація, фотографія, комодифікація, європейська культура, fin de siècle.