ФЕНОМЕН СТРАХУ: РЕФЛЕКСІЯ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЯ (КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ)

Анотація

Мета статті – проаналізувати феномен страху з позицій феноменології та екзистенціалізму, розглянути рефлексії страху в європейському та українському мистецтві ХХ – початку ХХІ ст. Методологія дослідження – загальнонаукові принципи систематизації та узагальнення досліджуваної проблеми, які дали змогу визначити й науково обґрунтувати наявні теорії, концептуальні підходи до розуміння феномену страху, таких понять, як «метафізичний страх», «екзистенційний страх», «онтичний страх», «духовний страх», «моральний страх». Феноменологічний метод дав змогу дослідити складну внутрішню природу страху, зокрема різні стани страху: тривожність, страх, жах. Завдяки історико-культурному підходу розглянуто еволюцію теорій страху від давніх часів до сучасності. Значну роль в осмисленні феномену страху відіграє міждисциплінарний підхід, який дав можливість здійснити аналіз цього явища із широким залученням наукового доробку низки гуманітарних наук, зокрема культурології, філософії, естетики, мистецтвознавства, психології. Наукова новизна статті полягає в здійсненні культурологічного аналізу рефлексій в образотворчому мистецтві ХХ – початку ХХІ ст. щодо феномену страху. Висновки. Трагізм людської долі виражається в таких філософських термінах, як страх (К'єркегор, Ясперс, Гайдеґґер), нудота, тривога (Сартр), туга, нудьга (Камю). Онтологічне значення таких психічних станів полягає в зіткненні свідомості з небуттям, із безоднею буття. Метафізичний страх пов'язаний з часом. Тимчасовість є основною характеристикою людського існування. Страх завжди постає перед нами у двох іпостасях – як корисне застереження і водночас як перешкода. У стані страху людина стикається з безоднею Ніщо. Той, хто відчуває екзистенціальний страх, відчуває порожнечу між собою і світом повсякденних стосунків. Однак, лише відчуваючи страх і почуття покинутості у світі, він знаходить справжню свободу. Тема страху надихала і продовжує надихати багатьох художників ХХ – початку ХХІ ст. На відміну від митців попередніх поколінь, вони намагаються у своїх роботах показати страх. Образотворче мистецтво означеного періоду можна назвати енциклопедією симптомів страху, болю, жаху. Страх спонукає до дій, до творення. Відтак роль, яку страх відіграє в нашому житті, залежить і від того, яку роль ми дозволяємо йому грати. Ми можемо намагатися протистояти імпульсам, через які проявляється страх, і можемо спробувати замінити страх надією. Надія сильніша за страх, тому що вона активна і вільна від будь-якої неволі. Заряд надії розширює можливості людини, а не обмежує їх. Що більше в людини можливостей і творчого потенціалу, то менше страху вона відчуває.