АНСАМБЛЕВЕ ВИКОНАВСТВО: ТЕОРЕТИЧНИЙ, ПРАКТИЧНИЙ, ЕСТЕТИЧНИЙ ВИМІРИ

Анотація

Мета статті – розкрити особливості ансамблевого музикування крізь призму теорії, практики, естетики. Методи дослідження ґрунтуються на використанні комплексного підходу, де поєднані теоретичний метод – для розкриття сутності ансамблевого виконавства, його головних засад і міцожливості їх екстраполювання у практичну й естетичну площину; метод синтезу – для розкриття сутності ансамблевого виконавства у поєднанні всіх його складових. Наукова новизна статті полягає в тому, що вперше проблема ансамблевого виконавства розглядається комплексно, як цілісна теоретична, практична й естетична система в контексті багаторівневих зв’язків якої виявляються загальні закономірності розвитку виконавського професіоналізму. Висновки. Ще давньогрецькі мислителі увиразнювали своєрідність ансамблевого виконавства серед різних форм побутування музики. Впродовж століть саме цей вид музичної практики позиціонувався як найвища форма вияву людського духу. Музичний ансамбль постає у двох вимірах: особистісному та комунікативному, де ці дві константи у комплексі дозволяють успішно реалізувати композиторський задум. Ансамблеве виконавство володіє потужним інтелектуальним, духовним, емоційним консолідуючим впливом, що реалізується в практиці музичного «спілкування». Особливості процесу спільного музикування в ансамблевому виконавстві, тісний творчий контакт із партнерами передбачають високий рівень контролю під час творення художнього цілого. При втіленні колективної інтерпретації «творче переживання» трансформується у «творче співпереживання». Ансамблеве виконавство – складний і багатогранний процес, що вимагає від музикантів специфічних ансамблевих виконавських рис, які розвиваються тільки в умовах спільного музикування. Воно є важливим засобом формування особистості музиканта і розвитку його творчих здібностей.