«Джустіно» А. Вівальді в контексті дидактичних процерковних настанов барокової опери

Анотація

Мета роботи – усвідомлення ідеї і сюжетного смислу опери А. Вівальді «Джустіно» в контексті сутнісного типологічного її виявлення як церковно-дидактичної композиції, скерованої на заохочення у сприйнятті слухачів пошани і захоплення християнськими чеснотами, якими наділені провідні персонажі твору. Методологічною основою дослідження виступає інтонаційний підхід школи Б. Асаф’єва в Україні, відзначений в роботах Д. Андросової, О. Козаренка, Т. Левицької, О. Маркової, О. Рощенко, А. Соколової, В. Шульгіної та інших провідних науковців шкіл І. Ляшенка та І. Котляревського як тих, що започаткували музично-культурологічний профіль мистецтво- і культурознавства. Виділені такі методи культурологічного аналізу музичного артефакту: біографічно-описовий у варіанті інтелектуально-біографічного, герменевтичний, міждисциплінарний, музично-семіотичний. Наукова новизна роботи проявляється в наступному: 1) вперше в українському культуро- і мистецтвознавстві піднятий аспект класифікації вказаної опери А. Вівальді як церковно-дидактичний, тобто художні ознаки представляють суттєву, але не вирішальну складову вираження; 2) вперше в Україні виділений культурознавчий підхід до опери, вирішеної поза умов дотримання художньої цілісності подання. Висновки. Опера «Джустіно» А. Вівальді складена до карнавальних дійств і охоплююча більше 4-х годин представлення, тобто виходить за часові межі художніх театральних актів, принципово наближаючись до містеріальних дійств. Сюжет, запозичений з історичних уявлень про Візантію, наповнений подіями, що заявляють єдність владних осіб і героїчних дій неофітів, яким постає Джустіно в дотиманні честі, вірності і щирого захоплення коханням. Сама постановка у центр сюжету історії виходу на вищу владу – соправителя імператора – провінціала Джустіно через подвиг і честь та поміч Вищого складає зразкову для молоді путь. І це у 1720-ті роки, коли розгорнулася молодіжна активність (персоніфікована радикалізмом Ф. Вольтера в перегляді національних святинь і вірувань), явно стримувана церковними засадами умов Венеціанської аристократичної республіки.