Культурна спадщина як каталізатор відновлення локальної ідентичності та соціальної адаптації в повоєнний період

Анотація

Метою роботи є розгляд та обґрунтування пріоритетних напрямів розвитку туристичної діяльності, спрямованої на інтеграцію культурної спадщини в туристичні маршрути, що дозволить створювати нові формати соціокультурної співпраці громад. Методологію дослідження склали принципи комплексу загальнонаукових методів і підходів, зокрема соцiокультурнoгo і полісистемнoгo аналiзу, які поєднують в собі метод культурного моделювання, систематизації матеріалів і логічного узагальнення, порівняльний метод і метод контент-аналізу. Наукова новизна дослідження полягає у висвітленні перспективних стратегій використання культурної спадщини у сталому розвитку туристичної сфери, що дозволять модернізувати існуючу в регіонах та окремих громадах соціокультурну інфраструктуру для забезпечення відновлення локальної ідентичності та соціальної адаптації українців у післявоєнний період. Висновки. Синергетичні взаємозв’язки культурної спадщини та туризму позитивно впливають на економіку регіонів, збільшуючи туристичні потоки, середню тривалість перебування туристів та туристичні доходи. Процес забезпечення сталого розвитку туризму у повоєнний період передбачає не лише забезпечення широкого доступу до культурних ресурсів, а й активізацію сучасних культурних практик та відновлення культурних зв’язків між громадами через доєднання до сертифікованих європейських культурних маршрутів; спільну розбудову культурного середовища української ідентичності на основі національної спадщини; повоєнну реінтеграції жителів постраждалих територій завдяки проєктам соціальної адаптації.