Мова руху: народний танець у світлі семіотики, тілесної когніції та комунікації

Анотація

Метою дослідження є аналіз народного танцю як мови культури крізь призму семіотичного й комунікативного підходів, а також виявлення структурних та значеннєвих характеристик танцювального тексту. Методологія дослідження. Використано міждисциплінарний підхід, який поєднує інструментарій семіотики, культурології та мистецтвознавства. Метод семіотичного аналізу дає можливість трактувати народний танець як текст, який має знакову структуру, а комунікативний підхід допомагає розглянути його як засіб діалогічної інтеракція в межах культурної спільноти. Наукова новизна. Здійснено аналіз народного танцю в межах семіотичного та комунікативного підходів, підкреслено його здатність кодувати, транслювати та зберігати культурні смисли. Дослідження відкриває нові горизонти для інтердисциплінарного осмислення танцю як культурного коду, що одночасно зберігає традицію та відповідає викликам сучасності. Висновки. Народний танець у традиційному та сучасному контекстах постає як багаторівневий семіотичний і комунікативний феномен, у якому тілесність, ритуал, символіка та емоційність поєднуються в єдину систему передачі й формування значень. Його унікальність полягає у здатності не лише передавати культурну спадщину, а й оновлювати її у відповідь на виклики часу, зберігаючи водночас структурну впізнаваність. Танець функціонує як інтермодальна форма мистецтва, де кожен елемент – від жесту до ритму, від костюма до простору – бере участь у створенні мультисенсорного тексту. Звернення до тілесної когніції (за Б. Джонсоном) і семіотичного підходу дозволяє осмислити хореографію не як суто естетичну форму, а як інструмент втіленої думки, де тіло – не лише знаряддя, а й мислячий агент. Завдяки своїй поліфункціональності народний танець виконує низку важливих соціальних, комунікативних, ритуальних і культурних функцій, виступаючи формою колективної пам’яті та дієвим засобом культурної ідентифікації.