Генеза фотографії як виду образотворчого мистецтва: від мистецьких практик до освітньої дисципліни

Анотація

Метою статті є виявити шлях розвитку фотографії як виду образотворчого мистецтва від її прояву як мистецької практики до навчальної дисципліни. Методологія дослідження ґрунтується на міждисциплінарному підході та застосуванні сукупності методів: історико-культурного – для аналізу етапів розвитку фотографії як мистецтва, виявлення її еволюції від технічного засобу до культурного феномену; теоретико-мистецтвознавчого (морфологічного) методу –для осмислення фотографії як самостійного виду у системі мистецтв, визначення її жанрових, стилістичних та виражальних особливостей у зіставленні з живописом, графікою й медіа; порівняльно-аналітичного – з метою зіставлення освітніх програм, музейних практик та рівня інституційної підтримки фотографії в Україні та за кордоном; методу контент-аналізу, що дав змогу вивчити зміст навчальних програм, дисертацій, пов’язаних з фотомистецтвом; системного аналізу – для виявлення зв’язків фотомистецтва з культурним та освітнім середовищем, формування рекомендацій щодо створення методичної бази викладання фотомистецтва в закладах вищої освіти. Наукова новизна полягає в системному підході до осмислення морфологічних, теоретичних та освітніх аспектів фотомистецтва як окремої мистецької практики, що потребує розширеної методичної програми в межах спеціальності 023. Запропоновано структуровану модель викладання фотомистецтва у вищій мистецькій школі України, яка базується на аналізі міжнародного досвіду та враховує національний культурний контекст. Особливу увагу приділено ідентифікації фотографії як окремого виду мистецтва, що поєднує технічну, естетичну та концептуальну складові, її ролі в культурно-мистецькому просторі та збереженні української візуальної культурної спадщини. Висновки. Фотографія завдяки винаходам і дослідженням людини стала важливою частиною її візуальної культури. Вона еволюціонувала від простого відтворення дійсності до самостійного виду мистецтва із власною естетикою, методологією та історією розвитку. Співпраця митців, дослідників та артфахівців сприяла створенню спеціалізованих інституцій і розбудові професійного артринку фотографії, що включає як традиційні виставкові простори, так і цифрові платформи, приватні колекції. Профільні установи, зокрема в галузі превентивної консервації, забезпечують тривале зберігання фоторобіт для наступних поколінь. Система інституцій, що на сьогодні підтримує фотомистецтво, охоплює комерційну, музейну, наукову та освітню сфери. Сучасний розвиток фотомистецтва, зокрема й українського, потребує глибшого теоретичного осмислення та інтеграції в систему вищої освіти. Аналіз дисертаційних праць і програм закладів вищої освіти засвідчив недостатню увагу до фотомистецтва, що гальмує формування національної фотошколи, розвиток профільних інституцій та представлення міжнародній культурній спільноті. Запропоновано розширити навчальні програми за напрямом 023 «Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація» з акцентом на історії, морфології, збереженні та просуванні української фотографії, що сприятиме збереженню культурної спадщини, розвитку міжнародної співпраці та інтеграції українського фотомистецтва у світовий артпростір.