Хореографія як простір невербальної комунікації в умовах соціальних криз: когнітивно-комунікативний та терапевтичний потенціал

Анотація

Метою дослідження є аналіз тілесної взаємодії та контактної імпровізації як сучасних хореографічних практик у контексті сьогодення, що охоплює естетичні, когнітивні, комунікативні та терапевтичні аспекти, зокрема в умовах кризових соціокультурних ситуацій, таких як війна, з акцентом на соматичну синхронізацію, імпровізацію та танцювально-рухову терапію. Методологія дослідження. Застосовано когнітивний метод, який фокусується на вивченні когнітивних процесів, пов’язаних із соматичною синхронізацією, спільним пізнанням (shared cognition) у групі виконавців, а також тілесною взаємодією як специфічною формою тілесного мислення у площині невербальної комунікації; праксеологічний метод використано для аналізу хореографічної взаємодії як цілісного процесу цілеспрямованої діяльності, результативності контактної імпровізації та танцювально-рухової терапії в умовах сучасної соціокультурної реальності; мистецтвознавчий метод застосовано для аналізу сучасних хореографічних практик та їхнього значення у системі психосоціальної реабілітації. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі та переосмисленні тілесної взаємодії та контактної імпровізації не лише як хореографічних технік, а як форм тілесного мислення та засобу афективної комунікації, здатного відображати й трансформувати соціальні, культурні й травматичні досвіди. Уперше проаналізовано контактну імпровізацію як інструмент критичної тілесності у воєнному й поствоєнному контексті та виявлено терапевтичний потенціал тілесної взаємодії в умовах воєнного стану, зокрема її здатність сприяти емоційному розвантаженню, відновленню психофізичної рівноваги та створенню безпечного простору через танцювально-рухову терапію. Висновки. У сучасних умовах тілесна взаємодія в хореографії постає як багатовимірне явище, що поєднує естетичні, когнітивні, комунікативні та терапевтичні функції. Ця взаємодія слугує не лише засобом невербальної комунікації, а й формою глибокого міжособистісного діалогу, інструментом пізнання та відновлення. Особливого значення у контексті війни також набувають соматична синхронізація та контактна імпровізація, сприяючи психоемоційній стабілізації, формуванню довіри та зміцненню соціальних зв’язків. Таким чином, хореографія постає простором цілісної взаємодії тіла, емоцій, сенсів і суспільства, здатним відповідати на виклики сучасності.