Феномен токатності в українській музиці 1970-х рр. у контексті процесу «українізації» жанру токати в середині ХХ ст.

Анотація

Мета роботи полягає у дослідженні процесу «українізації» жанру токати у вітчизняній музиці 1940–1960-х рр., аналізі фортепіанних творів композиторів цього періоду на предмет їхньої жанрово-стильової трансформації та виявлення характерних національних рис, а також – у вияві феномену токатності в українській фортепіанній музиці 1970-х рр. ХХ ст. Методологія роботи базується на використанні компаративного, аналітичного та теоретико-музикознавчого методів, що дозволяють простежити еволюцію жанру токати в українській музиці та визначити її специфічні риси. Наукова новизна статті дослідження полягає у виявленні та обґрунтуванні явища «українізації» жанру токати в українській фортепіанній музиці середини ХХ ст. Визначено характерні риси «українізованої» токати, її зв’язок із фольклорною традицією та особливості втілення в авторських стилях досліджуваних композиторів. Вперше проведено комплексний аналіз феномену токатності на матеріалі трьох творів українських композиторів 1970-х рр. (Є. Станковича, Ю. Іщенка та П. Петрова-Омельчука), що дозволило простежити специфіку його розвитку в контексті національної стилістики. Висновки: Дослідження показало, що в період 1940–1960-х рр. в українській фортепіанній музиці спостерігалася тенденція «українізації» жанру токати, що проявлялася через використання народнопісенних інтонацій, ладо-гармонічних особливостей та характерних фактурних рисунків (на прикладі творів Ю. Щуровського, І. Шамо, В. Філіпенка та ін.). У 1970-х рр. цей процес набув нового змісту через розвиток явища «токатності», що виражалося в активному використанні токатного тематизму та його подальшій еволюції в музичній драматургії творів. Подальше дослідження феномена «токатності» дозволить глибше розкрити особливості жанрово-стильової еволюції української фортепіанної музики.