Вокаліз як синтез вокального, інструментального і композиторського мистецтв

Анотація

Мета статті – дослідити особливості вокалізу як синтезу мистецтв – вокального, інструментального, композиторського. Методологія дослідження ґрунтується на синтезі підходів, інтегрованих із музикології, культурології та історії мистецтв. Основні методи, які застосовувалися у дослідженні (аналізу, синтезу, бібліографічний, узагальнення тощо) дали змогу визначити особливості вокалізу як жанру вокального мистецтва. Наукова новизна полягає у представленні жанру вокалізу на перетині вокальної інтерпретації, інструментальної точності та свободи композиторської творчості. Висновки. Вокаліз як жанр безсловесного вокального музикування постає в сучасному мистецтві як багатогранне явище, що об’єднує педагогічний, виконавський та композиторський вектори. Функціональна поліфонічність, а також спроможність акумулювати інструментальне мислення та вокальну природу людського голосу дають змогу розглядати вокаліз як синтетичну форму музичного висловлення, що виходить за межі традиційного вокального жанру. Важливість вокалізу як жанру зумовлена тим, що в ньому реалізуються закономірності міжвидової взаємодії вокального й інструментального мислення. З одного боку, вокаліз репрезентує голос як інструмент із гнучким діапазоном виразових засобів, а з іншого – вимагає від виконавця інструментальної логіки фразування, структурної чіткості та тонкої стилістичної інтуїції. Отже, вокаліз у сучасній виконавській і композиторській практиці постає не лише як форма вокального тренінгу чи жанрова мініатюра, а як самодостатній музичний простір, у якому відбувається діалог між вокальною емоційністю та інструментальною точністю. У цьому контексті вокаліз варто розглядати як засіб формування художньої інтенції співака та поле для інтерпретаційної свободи, в межах якої реалізуються новітні тенденції академічного співу, зокрема в межах української вокальної школи.