Театральний та естрадний сміх як культурно-естетичний феномен: традиції, функціональні виміри та трансформації в умовах сучасних суспільних викликів

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати та виявити функції театрального й естрадного сміху як художнього та соціального інструменту, його спільні та відмінні ознаки в театрі та на естраді, дослідити його роль у формуванні культурної ідентичності, критичній рефлексії та психологічній підтримці у контексті української сценічної традиції та сучасних соціокультурних викликів. Методологія дослідження. У статті застосовано культурологічний та мистецтвознавчий аналіз, що дозволив розглянути сміх як феномен театрального й естрадного мистецтва у контексті національних і глобальних культурних процесів; компаративний метод дав можливість виявити спільні та відмінні ознаки театрального та естрадного сміху, зокрема їх художні та комунікативні стратегії; за допомогою соціокультурного методу простежено вплив гумору на суспільні процеси, особливо в умовах війни та культурного спротиву; структурно-функціональний аналіз дав змогу розкрити багатовимірність функцій сміху. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі гумору як форми реалізації комічного та феномену сміху у театральному та естрадному мистецтвах, підкреслюючи його багатовимірну функцію. Увагу акцентовано на українській традиції театрального та естрадного гумору в умовах сучасних соціокультурних трансформацій, включно з військовим станом та культурним спротивом. Також визначено та запропоновано відмінні й спільні ознаки театрального і естрадного сміху, його специфічні художні й комунікативні стратегії. Висновки. Гумор у театральному та естрадному мистецтвах постає як форма реалізації комічного. Він забезпечує глядачеві не лише момент сміху, а й створює простір для критичного осмислення дійсності, поєднуючи критику й співчуття, сатиру й емпатію. Отже, театральний і естрадний сміх постають як багатофункціональні форми комічного, що інтегрують естетичний, соціальний та терапевтичний виміри. У сучасних умовах війни та культурного спротиву сміх набуває особливої значущості як засіб збереження ідентичності й національного духу, тоді як його адаптація до цифрового середовища розширює межі впливу й актуалізує його роль у глобальному культурному дискурсі.