Художні інтерпретації Києва та сучасні артпрактики: від акварельного живопису до проєктів декоративно-прикладного мистецтва

Анотація

Мета роботи – виявити особливості художніх інтерпретацій образу Києві у творах живопису, графіки та декоративно-прикладного мистецтва кінця XX – початку XXI століття, а також проаналізувати сучасні артпрактик, які осмислюють столицю України як культурний, символічний і духовний простір. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні системного підходу в дослідженні заявленої проблематики та сукупності таких методів: мистецтвознавчого, аналітичного, компаративного. Наукова новизна дослідження полягає в комплексному аналізі художніх інтерпретацій Києва в контексті сучасних артпрактик, що поєднують традиційні й експериментальні форми вираження. У роботі систематизовано підходи до осмислення міського простору столиці як феномену культурної пам’яті та духовного досвіду, а також виявлені тенденції міждисциплінарної взаємодії візуального, декоративно-прикладного та соціального мистецтва, що формують нову урбаністичну ідентичність Києва. Висновки. Художні інтерпретації Києва в сучасному мистецтві демонструють глибоку еволюцію від традиційного пейзажного бачення до складних концептуальних форм візуального міського простору. Київ постає не лише як архітектурний чи географічний об’єкт, а і як культурний та духовний феномен, у якому переплітаються історична пам'ять, індивідуальні переживання та колективна ідентичність. Традиції акварельного й живописного зображення міста стали основою для новітніх експериментів початку XXI століття, коли митці почали активно переосмислювати візуальну мову через інсталяції, артпроєкти, об’єкти декоративно-прикладного мистецтва. Сучасні художні практики поєднують різні техніки, матеріали й медіа, утворюючи поле міждисциплінарних взаємодій, де міський простір виступає лабораторією художнього досвіду. У творчих концепціях сучасних митців Київ осмислено як живе середовище пам’яті, що зберігає відбитки минулого й водночас реагує на актуальні події та трансформації. Теми руйнування, відродження, духовного оновлення набувають особливої ваги в умовах воєнних і соціокультурних випробувань, формуючи новий пласт символічних образів міста. Отже, сучасне мистецтво, звернене до Києва, функціонує як простір діалогу між традицією та експериментом, матеріальним і метафізичним, особистим і колективним досвідом. У цьому діалозі народжується нова візуальна мова столиці – відтворення її урбаністичної ідентичності, духовного змісту та культурної стійкості в мінливому історичному контексті.