Документальний театр в Україні: травматичний досвід війни

Анотація

Мета статті – дослідити терапевтичну функцію документального театру в Україні в умовах російсько-української війни. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні сукупності методів: ретроспективного аналізу, структурно-функційного, порівняльно-історичного та ін. Важливим для дослідження є мистецтвознавчий підхід до аналізу театральних вистав. Наукова новизна отриманих результатів полягає у здійсненні комплексного аналізу терапевтичної функції документального театру України в умовах війни. Висновки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що в умовах російсько-української війни документальний театр став одним із найефективніших та найактуальніших, що швидко реагує на зміни в суспільстві. До різних функцій документального театру під час війни додалася терапевтична функція. З 2014 року документальні вистави почали ставити Театр «Переселенця», PostPlay Театр, «Дикий театр», Театр «Лютий» та ін. Звернено увагу, що з початку повномасштабної війни документальні вистави набули особливого значення, зокрема, це вистави «Попіл мрій», «Озимі», «Зелені коридори», «Лишатися (не) можна», «Всупереч», «Обличчя кольору війни», «Я норм», «Скалічені і Сильні» та багато інших. Підсумовано, що наведені приклади вистав свідчать, що сучасний документальний театр транслює наратив травми, виступаючи як колективна терапія. Документальні вистави відіграють роль психологічної підтримки, нового способу взаємодії з глядачем, переосмислення колективної пам’яті, стаючи простором для виживання, допомагаючи краще усвідомити і прожити травматичне минуле, водночас слугуючи платформою міжнародної культурної дипломатії, доносячи правду про війну в Україні до світової спільноти.