Національно-культурна ідентичність у горизонті цінностей: інститути громадянського суспільства як простір її смислового оформлення

Анотація

Метою статті є теоретичне обґрунтування національно-культурної ідентичності як процесу смислового формлення належності в умовах аксіологічної нестабільності та визначення ролі інститутів громадянського суспільства як середовища відновлення символічної зв’язності суспільства в ситуації руйнування традиційних механізмів культурної інтеграції. Методологічною основою дослідження є поєднання феноменологічного, герменевтичного та соціально-конструктивістського підходів, що дозволяє розглядати ідентичність як процес смислотворення, а не як статичну сукупність ознак; аналізувати цінності як пережиті структури досвіду, що визначають горизонти можливого та допустимого; розкрити механізми інтерпретації та переінтерпретації цінностей у межах інституційних практик. Соціально-конструктивістська рамка забезпечила розуміння інститутів як процесуальних утворень, що виникають і відтворюються через повторювані практики та взаємне підтвердження значень У роботі використовувався аксіологічний аналіз, що дозволив розглядати цінності не як абстрактні нормативні декларації, а як регулятивні структури, які набувають сили через їх переживання, соціальне підтвердження та інституційну легітимацію. Додатково було застосовано елементи критичної теорії для аналізу напруг між різними рівнями ціннісної організації, що проявляються в інституційних практиках. Наукова новизна полягає в обґрунтуванні процесуального розуміння національно-культурної ідентичності як результату смислового оформлення належності в умовах аксіологічної напруги. Інститути громадянського суспільства концептуалізовано не як механізми трансляції цінностей, а як простори їх інтерсуб’єктивного узгодження, де відбувається їхня конкуренція, ієрархізація та символічна стабілізація. Уточнено поняття цінностей як регулятивних структур, що набувають сили через переживання та практики, а не лише через декларації. Розширено уявлення про роль інститутів як структур, що не усувають аксіологічні напруги, а організовують їх, роблячи можливим функціонування ідентичності в умовах нестабільності. Висновки. Національно-культурна ідентичність не може бути адекватно описана як стабільна система цінностей. Вона формується в полі аксіологічної напруги, де різні ціннісні орієнтації взаємодіють, конфліктують і переозначуються. Інститути громадянського суспільства відіграють у цьому процесі ключову роль, але не як прямі конструктори ідентичності, а як умови її формування. Ідентичність виникає через механізми видимості, повторюваності та соціального підтвердження цінностей, які забезпечуються інституційними структурами. Аксіологічна напруга не є перешкодою для формування ідентичності, а становить її внутрішній ресурс, що забезпечує динамічність і відкритість до трансформацій. Інститути громадянського суспільства виконують символічну, нормативно-регулятивну та медіативну функції, які дозволяють структурувати цю напругу. Вони створюють простір, у якому можливе узгодження суперечностей і формування спільних смислів без їх остаточного закриття. Отже, національно-культурна ідентичність не конструюється інституціями безпосередньо, а формується в полі аксіологічної напруги, яку інститути громадянського суспільства роблять видимою, структурованою та соціально легітимною.