МУЗИКА О. СКРЯБІНА В ОДЕСІ І В РЕПЕРТУАРНИХ ВПОДОБАННЯХ ОДЕСЬКИХ ПІАНІСТІВ

Abstract

Метою даного дослідження є усвідомлення базовості салонного піанізму О.Скрябіна, втіленного у фортепіанному Концерті в спрямуванні з його прем’єрою в Одесі на іноваційні піаністичні обрії музикантів Південної Пальміри, згідно з корегованістю культурно-генетичної її уподібненості Північній Пальмірі – Петербургу впливами Московського модерну від 1880-х років. Наукова новизна роботи визначена самостійністю твердження й аргументації його про вирішальну значущість символістської позиції Концерта та його виконання О.Скрябіним у 1898 р. в Одесі для виявленості модерністських застав мистецтва міста кінця ХІХ – початку ХХ ст. у випередження відповідних стильових переваг Петербургу, за моделлю якого складалася культурна аура Одеси від її заснування. Висновки. Результатом зробленого огляду є усвідомлення наскрізної новаційності мислення О.Скрябіна, що виростає із створеного ним у ранній період до Третьої сонати. І тим самим стверджується відкритість музичних кіл Одеси до модерністського «стрибка» у кінці ХІХ ст., коли сталася прем’єра Концерту О.Скрябіна в Південній Пальмірі, яка об’єктивно була заявленням «кореневої системи світового авангарду» (перефразуючи висловлення Г.Еймерта). Спадщина О.Скрябіна складає послідовне втілення новаційності символістського мислення як у композиторській роботі, так і в виконавстві, в спиранні на виразність салонного мистецтва з проекцією у фортепіанну гру можливостей «легких» фортепіано Фільда-Шопена. Одеська піаністична школа мала суттєвий повштох в успіху прем’єри фортепіанного Концерту у 1898 році щодо закладення піетету Скрябіна на салонних засадах його піанізму й композицій: екстатична лірика композиції й гри подають монологічну всеохоплюючу радість Долання драматизму/трагізму буття, втілення якої вирішується опорою на скрябінівську дзвонність.