Хореографія як аксіологічна та тілесно втілена культурна практика: теоретичні основи розуміння танцю поза межами естетичної репрезентації

Анотація

Мета роботи полягає у теоретичному обґрунтуванні культурологічного розуміння хореографії як аксіологічної та тілесно втіленої практики, що функціонує не лише як естетична форма, а і як механізм культурної пам’яті, формування ідентичності, соціальної комунікації та символічного опрацювання колективного досвіду. Особливу увагу приділено аналізу хореографії в умовах сучасного українського воєнного контексту, де танцювальні практики набувають значення інструменту підтримання культурної безперервності та спільнотної згуртованості. Методологія статті ґрунтується на міждисциплінарному поєднанні культурологічного, аксіологічного, семіотичного, герменевтичного, феноменологічного та культурно-антропологічного підходів. У статті також залучено концепції культурної пам’яті, соціальної хореографії та культурно опосередкованих форм тілесного переживання травматичного досвіду. Наукова новизна полягає у запропонованій 6-рівневій культурологічній моделі хореографії як тілесно втіленої та аксіологічної практики. Модель виокремлює семіотико-герменевтичний, аксіологічний, феноменологічно-тілесний, ритуально-лімінальний, соціально-ідеологічний та терапевтично релевантний рівні аналізу, які розглядаються як взаємопов’язані виміри єдиної культурної практики. Висновки. Хореографія не може бути редукована виключно до сценічної естетики або фізичної активності, оскільки вона функціонує як багаторівнева культурна практика, у якій поєднуються символічні, тілесні, ціннісні та соціальні виміри. Українська хореографічна культура в умовах війни постає важливим механізмом підтримання культурної пам’яті та ідентичності, особливо через регіональні танцювальні традиції. Перспективи подальших досліджень пов’язані з емпіричним вивченням культурно адаптованих моделей хореографічних практик у процесах реабілітації, освіти та роботи з культурною травмою.