№ 36

Опубліковано: 2018-08-28

Статті

  • ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ БІЗНЕС-ІНКУБАТОРІВ ТА ЇХ РОЛЬ У ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ МАЛОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

    Anna Gorbunova, Oleksandr Cherep
    21-28

    У сучасних умовах для забезпечення ефективної діяльності вітчизняних малих і середніх підприємств необхідно знати досвід впровадження бізнес-інкубаторів у високорозвинених країнах як прогресивної форми організації діяльності бізнесу на інноваційній основі.  Досліджено, що бізнес-інкубатори спроможні забезпечити сприятливі організаційно-економічні умови для розвитку малого і середнього бізнесу, підвищити конкурентоздатність підприємств і компаній на ринку шляхом надання всебічної допомоги підприємцям на всіх стадіях організації і функціонування підприємств. У статті проаналізовано, що в результаті еволюції розвитку сформувалося три моделі бізнес-інкубаторів: безприбуткові організації (надання стандартного, обмеженого набору послуг); комерціалізація досліджень і розробок (здійснення трансферу знань і технологій, забезпечення конкурентоспроможності на регіональному і національному рівнях); Інтернет-інкубатори (забезпечення умов для зростання наукомісткого бізнесу, основними функціями стає надання інформаційних послуг і формування мереж, орієнтація діяльності інкубаторів спрямована на прибуток). У результаті проведеного теоретичного дослідження вивчено та сформовано розуміння принципово різних категорій віртуальних інкубаторів: інкубатор ідей – Інтернет-інкубатор як компанія, що спеціалізується на створенні стартапів з метою їх подальшого продажу інвесторам та інкубатор інфраструктури – Інтернет-інкубатор, який надає можливості для організації представництва компанії в Інтернеті.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.167059
  • ОСОБЛИВОСТІ ЕКОЛОГІЧНО ІНІЦІАТИВНОЇ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ

    Olga Popova, Tetiana Herasimenko
    37-42

    В дослідженні, викладеному в даній науковій статті, розглянуто особливості ініціативного підходу в реалізації екологічної політики промислових підприємств. Стаття має теоретико-методологічний характер, оскільки в ній запропонована класифікація підходів до господарювання з позицій екологічної відповідальності і визначено перелік екологічних стратегій відповідно до наявного на підприємстві рівня екологічної ініціативи. Метою дослідження є визначення особливостей екологічної стратегії промислового підприємства в рамках ініціативного підходу до здійснення господарської діяльності. В даному дослідженні використовуються методи аналізу та синтезу, порівняння наукових понять. В ході дослідження розроблено класифікацію екологічних стратегій промислового підприємства, яка враховує такі класифікаційні ознаки, як рівень їх ініціативи і відповідальності в сфері природокористування та охорони довкілля. Окрім цього, визначено основні групи чинників зміни підходу до господарювання, до яких віднесено жорсткість екологічних вимог з боку зовнішніх зацікавлених сторін, орієнтація на посилення екологічних конкурентних переваг, міжнародне та вітчизняне екологічне законодавство освоєння інструментів формування і реалізації екологічної стратегії і політики, і одночасно впровадження підходів до адаптації поточної діяльності відповідно до стратегічних і тактичних екологічних цілей, і як наслідок, пошуку нових способів оцінки ефективності екологічної діяльності підприємства. Запропонована класифікація дозволяє в подальшому розробляти інструменти формування і реалізації екологічної стратегії і політики, впроваджувати сценарії адаптації поточної діяльності відповідно до стратегічних і тактичних екологічних цілей промислового підприємства і запитів його зовнішніх стейкхолдерів.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169000
  • ЕКОНОМІЧНИЙ ПОТЕНЦІАЛ РИНКУ ТУРИСТИЧНИХ ПОСЛУГ У СТИМУЛЮВАННІ ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ: ДОСВІД КРАЇН ЄС ТА УКРАЇНИ

    Alina Sahirova
    43-48

    Стаття має оглядовій характер. Зроблено аналіз розвитку туристичного ринку в країнах ЄС. Підкреслено значення ринку туристичних послуг, як важливого інструменту для підвищення конкурентоспроможності економіки країни, а також для ефективного розвитку економіки її регіонів. На початку XXI століття міжнародний ринок туристичних послуг набуває нових ознак,  характеризується динамічним розвитком, змінює свою природу та структуру, формує нові закономірності синергетичних зав’язків з усіма секторами національної та світової економіки. Дослідження нових зав’язків та закономірностей розвитку ринку туристичних послуг є доцільним теоретичним та практично-зорієнтованим завданням для України, що й обумовлює актуальність написання даної статті. Підкреслюється економічне, а також соціальне значення  туристичної галузі та її вплив на підйом економічного стану країни. Рекреаційно-туристична сфера безпосередньо або опосередковано впливає на розвиток близько 50 суміжних та обслуговуючих її галузей (транспорт, торгівля, зв'язок, будівництво, сільське господарство, виробництво товарів народного споживання тощо), справляючи безпосередній мультиплікативний вплив на соціально-економічний розвиток регіону. Особлива увага приділяється напрямам розвитку туристичної політики в Європейському Союзі. Визначено основні принципи необхідні для забезпечення розвитку туризму в цих країнах. Виявлено Європейські країни, які мають найбільшу частку доходів від туризму. Узагальнений європейський досвід ролі держави в стимулюванні і розвитку національного туристичного ринку.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169017
  • РОЗПОДІЛ ВАРТОСТІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ ПІДПРИЄМСТВ В ПРОЦЕСІ ЇХ ФУНКЦІОНУВАННЯ

    Hanna Kucherova, Inna Kulko-Labintseva
    49-58

    У статті  проведено дослідження розподілу вартості основних засобів підприємств в процесі їх функціонування. Наукове дослідження побудовано на основі використання загальнонаукових методів, зокрема: спостереження, узагальнення, порівняння, аналіз, синтез, індукція. Доведено, що функціонування основних засобів інтерпретуються з різних точок зору: сутнісної, вартісної, фізично-технологічної, соціально-економічної, джерельної, у контексті впливу зовнішнього середовища, особливостей внутрішньої структури підприємства та наявного функціонального потенціалу, що формує платформу для прийняття відповідних управлінських рішень. Запропоновано тлумачити суть функціонування основних засобів як багатогранну категорією, яка включає в себе їх застосування, експлуатацію, відповідно до встановлених критеріїв, що розглядаються одночасно у процесному, функціональному та системному контекстах. За результатами узагальнення науково-практичних джерел доведено, що функціонування основних засобів досліджується в межах взаємодії цього процесу із суміжними виробничими та невиробничими процесами; взаємодії із зовнішнім середовищем; у межах формування програми (моделі) реагування процесу функціонування основних засобів на внутрішні збурення системи промислового підприємства та зовнішній вплив. Узагальнено, функціонування основних засобів представляє собою впорядковану структурно-функціональну цілісність за умов забезпечення автономності елементам основних засобів при виконанні їх функцій. Підтверджено, що активність функціонування якісного складу основних засобів є передумовою ефективності виробничого процесу. Доведено, загальна тенденція щодо зміни вартості основних засобів по Україні за період з 2013-2017 рр. характеризується досить значною волатильністю, при цьому динаміка обсягів капітальних інвестицій в Україні покращується вже з 2015 р. Підтверджено, що знос основних засобів є загальною проблемою суб’єктів всіх видів економічної діяльності в Україні. Обґрунтовано, що є необхідним прийняття рішення щодо доцільності використання наданого права на застосування прискореного методу амортизації необмежено.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169028
  • НАПРЯМКИ КРЕАТИВНОГО МЕНЕДЖМЕНТУ НА ОСНОВІ СИСТЕМИ ЗБАЛАНСОВАНИХ ПОКАЗНИКІВ

    Maryna Kravchenko, Oleksiy Levchenko
    59-67

    Актуальність дослідження обумовлена важливою роллю мотивування персоналу в менеджменті та забезпечення гнучкості відповідно до внутрішніх і зовнішніх змін. Предметом дослідження є елементи, принципи, а також методи креативного мислення і підходи до сучасного мотиваційного менеджменту. Досліджено, що в креативній економічній теорії та практиці, є категорії «креативний менеджмент», «креативна індустрія», визначено, що питання розвитку креативних індустрій на національному рівні становить значний науковий інтерес і стає предметом звіту в країнах ЄС. Акцентовано, що креативне мислення дає змогу змінити бачення стандарту, бачення світу, а також дає можливість новому мисленню, новим ідеям. Зазначено, що креативний  менеджмент можна трактувати, як систему управління знаннями, процесами. Розглянуті напрямки формування креативного менеджменту. Обґрунтовано, що ефективна робота креативного менеджменту залежить від розвитку креативного сектора економіки  та базується на концепції креативності на особистому, груповому, організаційному, національному та глобальному рівнях. Ефективність рішень керівництва тісно пов’язана з  проблемою необхідності у виділенні  з потоку інформації  необхідного фрагменту, який дозволить керувати підприємством. Вирішується дана проблема за допомогою збалансованої системи показників. Відповідно до методології системи збалансованих показників, всі цілі діляться на чотири проекції пов’язані між собою: «Фінанси», «Клієнти», «Внутрішні бізнес-процеси», «Навчання і розвиток». Кожна з проекцій містить ряд показників і характеризує підприємство: коефіцієнт рентабельності, коефіцієнт абсолютної ліквідності, коефіцієнт фінансової незалежності, кількість постійних клієнтів, кількість нових клієнтів, відсоток клієнтів, які звернулись повторно. Таким чином, система дає можливість керівництву інший сучасний інструмент управління, який дозволить оцінити критичні  параметри не тільки поточного, але й майбутнього розвитку підприємства. У висновку дослідження визначено роль і вплив застосування методики системи збалансованих показників на підприємстві, а також оцінюються переваги, які надає система управління менеджменту.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169035
  • КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕГІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ

    Dmytro Antoniuk
    68-72

    У статті досліджується розвиток об’єднаних територіальних громад в умовах реалізації регіональної політики. Визначено, що концептуальні основи розвитку об’єднаних територіальних громад відображають орієнтири щодо стратегії досягнення високого рівня самодостатності громади та регіону в довгостроковому періоді і включає інструментарій досягнення тактичних цілей. Виокремлено основні принципи формування концепції розвитку територіальних громад в умовах реалізації регіональної політики, серед яких: врахування особливостей соціально-економічного розвитку територіальних громад; самодостатність; виділення «ядра» регіону, яке включає об’єднані територіальні громади, котрі забезпечують високий рівень розвитку; ефективне використання концентрація людських, матеріальних та фінансових ресурсів; цілісність, тобто розвиток кожної територіальної громади з метою забезпечення самодостатності регіону загалом; узгодженість дій органів управління громади та регіону; системність. Визначено, що основними складовими, на які спрямовується концепція розвитку територіальних громад є людські, матеріальні та фінансові ресурси. Обґрунтовано, що стратегічна мета визначення концептуальних основ розвитку територіальних громад передбачає: групування громад залежно від рівня самодостатності; виокремлення громад із найвищим рівнем розвитку та позиціонування їх як «ядро» регіону; розробка заходів та методів регіональної політики для усунення соціально-економічних диспропорцій розвитку громад; вдосконалення територіальної організації господарства на основі збалансування розвитку окремих територіальних утворень в межах певного регіону. Визначено, що філософія «нової» регіональної політики, яке передбачає активізацію участі усіх суб’єктів у розвитку регіону та максимальне використання його потенційних можливостей. Стаття має описовий характер.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169048
  • ОСОБЛИВОСТІ УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИЧНИМИ СИСТЕМАМИ ПІДПРИЄМСТВ

    Maryna Makarenko, Nataly Potapova
    73-80

    У статті підкреслено, що в якості логістичної системи можна розглядати промислове підприємство, територіально-виробничий комплекс. Кожна логістична система складається із сукупності елементів, так званих ланок логістичної системи, між якими встановлені певні функціональні зв’язки і відношення. Наведено властивості, притаманні більшості реально функціонуючих на практиці логістичних систем. Виділено макро- та мікро-рівні логістичних систем. Представлено підсистеми логістичної системи на мікрорівні. Макро-логістична система є великою логістичною системою, де управління потоковими процесами відбувається за участю декількох і більше незалежних суб’єктів господарювання, не обмежених у територіальному розташовувані. Наведено рівні макро-логістичної системи. Мікро-логістична система охоплює внутрішньовиробничу логістичну сферу одного підприємства або групи підприємств, об’єднаних на корпоративних засадах. Підкреслено, що необхідною умовою виходу України з економічної кризи є вирішення завдань з підвищення рівня ефективності діяльності промислових підприємств. Досвід розвитку провідних країн світу свідчить, що підвищення ефективності економіки можна досягти тільки шляхом переходу на інноваційну модель розвитку, кінцева мета впровадження якої полягає у підвищенні добробуту громадян за рахунок прискорення економічного зростання.  В якості одного з шляхів вирішення існуючих логістичних проблем в Україні пропонується використання кластерного підходу. Формування транспортно-логістичних кластерів може стати ефективним інструментом підвищення ефективності діяльності груп підприємств за рахунок мінімізації витрат у сфері логістики. Підкреслено, що незважаючи на існуючий практичний досвід створення кластерів і наявність деяких нормативно-правових документів, роботи з багатьох напрямків реалізації кластерної політики ще не розпочато.  Наведено етапи формування транспортно-логістичного кластеру.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169053
  • ТИПОЛОГІЯ РЕФЛЕКСИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВІДНОСИНАМИ ЗІ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ У СИСТЕМІ КОРПОРАТИВНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

    Evelina Kamyshnykova
    81-86
    У статті розглянуті теоретичні засади економічної сутності рефлективного управління відносинами зі стейкхолдерами у системі корпоративної соціальної відповідальності (КСВ).   Метою дослідження є науково-теоретичне  обґрунтування сутності та ефективності застосування рефлексивного підходу до управління відносинами зі стейкхолдерами у системі КСВ, розробка класифікації рефлексивних впливів. У роботі встановлено, що застосування рефлексивних процесів служить методологічним базисом для прийняття рішень в системі економічної взаємодії зі стейкхолдерами підприємства. У роботі доведено, що рефлексивне управління дає можливість управляти ставленням стейкхолдерів до підприємства через свідоме та цілеспрямоване формування й реконструювання його образу в індивідуальній і груповій свідомості у потрібному напрямку за допомогою інструментів рефлексивного впливу.  Установлено, що в системі рефлексивного управління важливе місце займає «ранг рефлексії», що означає рівень, який відображає глибину рефлексії. Надана характеристика рефлексивним процедурам нульового (авторефлексія), першого, другого, третього та четвертого рангу. Установлено, що зростання рівня рефлексії призводить до поглиблення та ускладнення рефлексивних впливів, що застосовуються менеджментом по відношенню до стейкхолдерів підприємства, та сприяє переходу до наступного рівня розвитку КСВ. У роботі вперше запропонована класифікація рефлексивних впливів підприємства по відношенню до стейкхолдерів за наступними ознаками: за тривалістю, метою, напрямом дії, за кількістю учасників, за вектором розгляду, за рангом та складністю рефлексії.
    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169054
  • СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ БАНКІВСЬКОГО СЕКТОРУ УКРАЇНИ В КОНТЕКСТІ СТРАТЕГІЧНИХ ЗАВДАНЬ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

    Maryna Slavkina
    87-93

    Метою статті є визначення загальних тенденцій розвитку банківського сектору та виокремлення факторів, що знижують рівень його економічної безпеки. Особливі умови функціонування банківського сектору роблять аналіз сучасних тенденцій його розвитку надзвичайно актуальним. Методами дослідження виступили загальнонаукові та спеціальні, зокрема: узагальнення, спостереження, графічний, економіко-статистичний, порівняння, аналіз, абстрагування. В статті охарактеризовано загальні тенденції розвитку банківського сектору України. Констатовано, що наявне зменшення кількості банків на ринку, зростає збитковість їх діяльності, відбулась трансформація інструментів та методів роботи усієї банківської системи, кредитування бізнесу та фізичних осіб мало тенденцію до скорочення, скоротився розрив між ставкою за депозитами фізичних осіб на рік та на 6 місяців, відбулись значні зміни у структурі власності банків України. Доведено, що функціонування банківського сектору відбувається в умовах соціально-економічної та політичної дестабілізації, жорсткої політики НБУ. Узагальнено та оцінено фактори, які вливають на стан економічної безпеки банків України. Досліджено вплив зовнішніх та внутрішніх факторів на розвиток вітчизняного банківського сектору. Оздоровлення банківського ринку здійснено за рахунок ліквідації суб’єктів, які не витримують конкуренції та не дотримуються нормативів. Підкреслено, що злиття та поглинання, які надалі будуть відбуватись з метою досягнення визначеного НБУ мінімального статутного капіталу, неминуче призведуть до монополізації ринку. Доведено, що недостатня капіталізація, значна частка у структурі банківського сектору іноземних банків, низька якість активів та недовіра населення до банків лишаються невирішеними і загрожують економічній безпеці банківської системи України.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169062
  • ВПЛИВ ФІСКАЛЬНИХ СТИМУЛІВ НА СТАЛИЙ РОЗВИТОК РЕГІОНІВ

    Alla Hrechko
    94-99

    В результаті дослідження з’ясовано, що фіскальна політика представляє собою складну систему взаємозв’язків держави та інших суб’єктів ринкових відносин, що полягає у постійному пошуку балансу інтересів. Доведено, що сучасна фіскальна політика протикає у напрямі фіскальної децентралізації, орієнтована на формування сприятливого інституційного середовища функціонування господарюючих суб’єктів регіонів та заснована на системі економічних стимулів та мотивів. Визначено, що фіскальне стимулювання включає в себе широкий спектр засобів, застосування яких визначається, в першу чергу, об’єктом стимулювання, організаційно-правовою формою та юридичним статусом платника податків, видом діяльності, регіональною ознакою та соціальним значенням. Доведено, що одним із головних напрямів, в якому ефективно втілюються підходи фіскального стимулювання є інноваційний, що спрямований на формування та досягнення передумов сталого розвитку регіонів. Запропоновано напрями фіскального стимулювання інноваційної діяльності в регіонах. З’ясовано, що в умовах глобалізації економічних зв’язків спостерігається концентрована локалізація інноваційного та виробничого потенціалу у рамках регіональних бізнес-кластерів. Обґрунтовано, що впровадження фіскальних стимулів вимагає ретельного аналізу їх застосування. Впровадження фіскальних стимулів потребує ґрунтовного аналізу ринкової кон’юнктури, заснованого на комплексній оцінці потенційних факторів впливу, недопущення корупційних схем при лобіюванні інтересів певних груп при встановленні фіскальних стимулів.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169068
  • ПАРТНЕРСЬКА ВЗАЄМОДІЯ ОРГАНІВ ВЛАДИ І БІЗНЕС-СТРУКТУР У СФЕРІ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНОГО ГОСПОДАРСТВА

    Viktor Goncharuk
    100-104

    В статті розглянуто окремі державні стратегічні положення щодо взаємодії органів влади і бізнес-структур у сфері житлово-комунального господарства. Доведено, що практика партнерської взаємодії влади та бізнесу в ЖКГ носить свого роду «стихійний» характер» та вимагає формування системи управлінських процесів у вигляді стратегічних документів. Окреслено основні пріоритети успішного розвитку партнерської взаємодії у сфері житлово-комунального господарства. Запропоновано створити Координаційну раду щодо розвитку державно-приватного партнерства в цілях розробки та реалізації заходів щодо розвитку інституту державно-приватного партнерства в галузі. Визначено основні завдання Координаційної ради. Підтверджено необхідність перегляду існуючої моделі розвитку галузі, впровадження нових механізмів функціонування організацій і управління об’єктами житлово-комунального господарства. Доведено, що перспективним напрямком перетворень є впровадження тарифоутворення, що дозволить запобігти щорічне зростання вартості послуг ЖКГ.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169071
  • РОЛЬ РЕСУРСНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕГІОНУ НА РІЗНИХ ФАЗАХ ЕКОНОМІЧНОГО ЦИКЛУ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

    Svetlana Boguslavskaya
    105-110

    В статті представлено принципи ресурсного обміну за рівнями економічної системи та проведено за кожним із них деталізований аналіз. Проведено дослідження проблематики ресурсного забезпечення економіки в двох напрямках взаємодії: однорівневому (в межах одного макрорегіону) і різнорівневому (між державними центрами) територіальних утворень. Здійснено конструктивний аналіз економічних циклів в контексті ресурсного забезпечення та окреслено основні недоліки. Обгрунтовано, що зростання будь-якої економічної системи не може тривати нескінченно в незмінному вигляді, в певний момент лімітування по ресурсам призведе до необхідності змін. Зроблено висновок, що ресурси являють собою не тільки необхідну умову здійснення виробничої діяльності, а й залучаються в економічний кругообіг, в процеси міжрегіонального обміну. Підтверджено, що зростання національної економіки можливе при зростанні більшості (з точки зору вкладу у валовий національний продукт) регіональних економік.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169075
  • ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ КЛАСТЕРІВ В ТУРИСТИЧНОМУ СЕКТОРІ РЕГІОНАЛЬНОЇ ЕКОНОМІКИ

    Oksana Pidvalna
    111-115

    В статті розглянуто відмінності регіонального туристичного кластера від кластерів в інших секторах економіки. Регіональні туристичні кластери, з одного боку, мають деякі загальні з іншими типами кластерів риси, і підпорядковуються загальним закономірностям виникнення і еволюції, з іншої сторони, мають істотні особливості, які слід враховувати при цілеспрямованому їх формуванні та управлінні. Здійснено дослідження особливостей туристичних кластерів, які формуються з урахуванням галузевої специфіки, які передбачають наявність особливого підходу до управління кластером, який повинен концентруватися на окремих напрямках. До цих напрямків нами віднесено: забезпечення інституційного розвитку кластера; забезпечення повноцінного державного регулювання; створення механізмів методичної підтримки процесу формування і розвитку кластерів. Доведено, що формування туристичних кластерів відбувається під впливом об’єктивно діючих факторів: ресурсні, антропогенні. Обґрунтовано, що діяльність щодо цілеспрямованого формування кластерів в туристичному секторі регіональної економіки повинна бути спрямована, очевидно, на використання підтримуючих факторів і нівелювання, згладжування факторів, що стримують розвиток кластера.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169078
  • ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНОЇ ГОСПОДАРСЬКОЇ СИСТЕМИ

    Klaus Lagler
    116-120

    В статті розглянуто три сценарії розвитку регіональні господарські системи в умовах інноваційної економіки. Підтверджено, що конкурентоспроможність регіональної господарської системи залежить від органічного використання обох видів ресурсів – матеріальних і нематеріальних. Доведено, що сучасний розвиток нематеріальних ресурсів регіональної господарської системи має відповідати наступним вимогам: стратегічна спрямованість, інноваційність, комплексність, системність, доступність, економічність. Охарактеризовано основні передумови розвитку та функціонування регіональної господарської системи з врахуванням інвестиційної складової. Запропонована модель взаємодії суб’єктів регіональної господарської системи в рамках підвищення інвестиційної привабливості, яка дозволяє враховувати можливості, інтереси і запити не тільки всіх суб’єктів регіональної господарської системи, а й інших регіонів, включаючи державний та міжнародний рівні. Реалізація моделі взаємодії суб’єктів регіональної господарської системи забезпечить підвищення інвестиційного потенціалу, мінімізацію інвестиційних ризиків, а також призведе до розвитку стратегічного та інтелектуального ресурсів, підвищенню якості адміністративного ресурсу.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169131
  • АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТАРИФНОЇ ПОЛІТИКИ ПОРТІВ УКРАЇНИ

    Yuliia Zagorodnia
    121-126

    У статті проаналізовано основні проблеми сучасної тарифної політики України з метою визначення можливих шляхів її вдосконалення в умовах ринкової економіки. Будучи важливою  ланкою в забезпеченні зовнішньоекономічної діяльності, порти повинні своєчасно реагувати на зміни світового ринку портових послуг і швидко адаптуватися до нових сучасних вимог і змін ринку. Необхідно забезпечити комфортні умови для залучення потенційних клієнтів на ринок транспортно-логістичних послуг України, з огляду на інтереси всіх зацікавлених сторін, а саме: держави, споживачів портових послуг, судновласників і транспортних підприємств, забезпечуючи їм прозорі умови взаємодії на світовому ринку. Запропоновано етапи вдосконалення тарифної політики, які спрямовані на створення комфортних умов для подальшого розвитку конкурентних переваг вітчизняного морегосподарського комплексу. Досліджено питання нарахування портових зборів у портах України та в інших країнах з метою виявлення недоліків і знаходження раціональних варіантів їх зниження чи оптимізації, що призведе до підвищення конкурентоспроможності та привабливості українських портів для транзитних, експортних і імпортних вантажопотоків в порівнянні з портами-конкурентами. Заслуговує на увагу питання прийняття Закону України «Про морські порти України», який повинен вирішити існуючі недоліки тарифної політики портів, але, в той же час, недостатньо чітко відображає весь спектр тарифних питань і вимагає суттєвого доопрацювання з метою підвищення конкурентоспроможності портів на ринку портових і транспортно логістичних послуг.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169146
  • ОСОБЛИВОСТІ ВІДТВОРЕННЯ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ В УМОВАХ РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ РЕГІОНУ

    Elina Boychenko, Yana Drobotenko
    127-132

    У статті доведено, що реструктуризація економіки регіону передбачає зміну структури виробництва, розширення асортименту продукції, підвищення інноваційного рівня, форм і методів управління, формування соціальної структури суспільства. Під реструктуризацією розуміється кардинальне перетворення бізнесу, виробничих, економічних, соціальних та інших умов функціонування підприємств і здійснення ряду заходів щодо приведення їх у відповідність до мінливих вимог суспільства і соціальної структури. Сутність реструктуризації економіки полягає в тому, що в результаті диверсифікації в структурі економіки регіону відбуваються зміни  в процесах відтворення продуктивних сил регіону. І, перш за все, зміни відбуваються в структурі трудових ресурсів регіону. У сучасній науці  під продуктивними силами розуміється система факторів виробництва, яка забезпечує перетворення речовин природи, відповідно до потреб людей, створює матеріальні та духовні блага і визначає зростання продуктивності суспільної праці. Головними факторами виробництва визначені такі як земля, праця, капітал. Доведено, що зміст виробничого процесу полягає у використанні матеріальних та людських ресурсів, які, стаючи виробничими факторами, поєднуються у взаємопов’язаних процесах праці, результатом яких є створення економічних та соціальних благ, необхідних для життєдіяльності та розвитку соціуму. У виробничому процесі поєднуються всі фактори виробництва, які впливають на його ефективність та результативність. З метою визначення закономірності відтворення продуктивних сил в умовах реструктуризації економіки регіону у статті виділені наступні чинники: природно-географічні, які виступають як природне середовище розвитку економіки; геополітичні, які полягають у формуванні навколишнього середовища даної території; демографічні, від яких залежить структура трудових ресурсів даної території; економічні, які виявляються в структурі територіально-галузевого розподілу зайнятих, рівня зайнятості та зареєстрованого безробіття, умовах праці, територіальної мобільності тощо; соціальні та інноваційні.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169171
  • СУТНІСТЬ МОДЕРНІЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ ЯК ПЕРЕДУМОВИ СТРУКТУРНИХ ЗМІН У ДЕРЖАВІ

    Bogdan Dergaliuk
    133-138

    У статті досліджується визначення сутності поняття «модернізація економіки». Дослідження теоретичного доробку науковців дало можливість зазначити, що спочатку концепції модернізації були спрямовані на обґрунтування процесу суспільного відтворення у напрямі переходу від традиційного аграрного виробництва до індустріального. Це сприяло баченню модернізації економіки як процесу, пов’язаному із трансформацією розвитку суспільного виробництва. Трансформація може бути спрямована у напрямі переходу від традиційного суспільства до індустріального, або від індустріального суспільства до постіндустріального. Саме у напрямі інтелектуалізації економіки і повинні відбуватися модернізаційні зрушення економічного розвитку країни сьогодні. З’ясовано, що сутність поняття «модернізація економіки» тлумачиться за мікроекономічним та макроекономічним підходами. За використанням мікропідходу сутність модернізації зводиться до процесу технологічного та управлінського оновлення виробництва, що слугує локомотивом модернізаційних зрушень економіки. Визначено, що сутність поняття «модернізація економіки» за використанням макропідходу розглядається як процес суспільних перетворень у соціальній, економічній, політичній та інших сферах. Сформульовано, що під модернізацією національного господарства необхідно розглядати цивілізаційно-суспільний процес під впливом глобалізаційних викликів, що включає в себе концептуальні підходи щодо якісно нового розвитку суспільної системи, структурних змін національного господарства, спрямованого на інтелектуалізацію соціально-економічних відносин. Визначено, що модернізація економіки супроводжується не тільки сталим економічним розвитком, а й вищим рівнем оновлення суспільних відносин. Модернізація економіки призводить до структурних зрушень, стійкого економічного зростання, оновлення взаємовідносин, нівелювання міжгалузевих та регіональних диспропорцій, формуванню нових взаємозв’язків та передумов для розширеного відтворення тощо. Модернізація призводить до надання суб’єктам національного господарства нових переваг та можливостей за рахунок нових методів, форм, принципів господарювання, базуючись на інтелектуалізації економіки.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169174
  • МЕТОДОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ УПРАВЛІННЯ ТРУДОВИМИ РЕСУРСАМИ НА СУЧАСНИХ ОБ’ЄКТАХ ГОСПОДАРЮВАННЯ

    Zinaida Frolova
    139-143
    В роботі проаналізовані сучасні напрямки формування методологічних підходів управління персоналом на сучасних об'єктах господарювання і виділені їх основні принципи. Автор зазначає, що в умовах, що склалися на багатьох промислових підприємствах України відбувається збільшення плинності кадрів, пов'язане ні з матеріальним стимулюванням, а з незадоволеністю морально-психологічним кліматом, стосунками керівника і підлеглого, неможливості самореалізації, що свідчить про недостатньо розвинену систему управління трудовим персоналом. Автором акцентується увага на тому, що на даному етапі розвитку методологія управління кадрами на сучасних виробництвах нерозривно пов'язана з менеджментом якості, який є стандартом управління організацій. У роботі підкреслюється, що в міжнародних системах якості ІСО, які впроваджені на багатьох промислових підприємствах України, вже закладені основні напрямки трансформації системи управління персоналом, проте в них як і раніше робиться наголос на виробничо-технологічну складову основних положень, а такі принципи, як лідерство керівництва і залучення працівників, часто дають збої. Автором показано, що в таких випадках не потрібні радикальні зміни системи управління персоналом, а необхідні перетворення взаємин - лідерство керівництва і залучення персоналу - шляхом переформатування відповідальності і ролі лідерства. У роботі зроблені висновки, що такі перетворення в менеджменті забезпечать новий підхід до роботи, що передбачає повну самовіддачу, задоволення роботою і фундаментальні зміни корпоративної культури.
    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169176
  • ІНФОРМАЦІЙНІ ІННОВАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В УПРАВЛІННІ ПРОМИСЛОВИМИ ПІДПРИЄМСТВАМИ: СУЧАСНІ АСПЕКТИ

    Mariana Makarova
    153-160

    У цій оглядовій статті висвітлено, якими причинами  з’ясовується сучасна трансформація ролі інноваційних інформаційних технологій та функцій IT-фахівців в управлінні промисловими та іншими підприємствами. Важливі зсуви в автоматизації управління на промислових та інших підприємствах в інформаційну епоху і епоху знань висвітлено у публіцистичних і наукових роботах Н. Карра,  Б.Б. Славіна (2003, 2015-2016 рр.). Наукового обгрунтування потребує виявлення залежності ролі ІТ від галузі, технології організації праці і типів управління на промислових та інших підприємствах в інформаційну епоху та епоху знань, що дозволить більш чітко ставити завдання для ІТ-служб підприємств та їх CIO. У статті проаналізовано наукові точки зору на сучасні зміни ролі інноваційних інформаційних технологій в управлінні підприємствами різних галузей й завдання для ІТ-служб підприємств та їх CIO, що випливають з цієї трансформації. Вітчизняним промисловим та іншим підприємствам вже нині слід оцінити ступінь готовності до освоєння підходів до застосування IT розвиненої інформаційної епохи та епохи знань в управлінні. Це допоможе сформувати стратегію і план найважливіших заходів із загального управління підприємством та IT-менеджменту.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169180
  • СЕКТОРАЛЬНІ ПРІОРИТЕТИ РОЗВИТКУ РЕГІОНАЛЬНИХ КЛАСТЕРІВ В УКРАЇНІ

    Galina Patoshina
    161-168
    У статті сформульовано та досліджено стратегічні пріоритети кластерного розвитку промисловості та інших секторів національної економіки в регіонах України. Кластерна модель інноваційного розвитку промисловості передбачає необхідність консолідації потенціалу національного виробництва, наявних ресурсів, об’єктів інфраструктури, регіональних науково – освітніх комплексів, фінансових та консультативних установ з урахуванням традицій і навичок місцевої спільноти, яка залучається до створення регіонального кластеру. Особливу увагу приділено створенню в Україні транскордонних транспортно - логістичних кластерів, які можуть розглядатися як «місток» між Заходом та Азійськими країнами через територію України. Функціонування  транскордонних транспортно - логістичних кластерів  суттєво впливає на розвиток промислового комплексу, який включатиме в себе одночасно кластери декількох галузей промисловості, сільського господарства, послуг тощо. Розглянуто потенціал створення в регіонах України транскордонних промислових лісогосподарських, туристично-рекреаційних кластерів та ІТ - кластерів.   Обгрунтовано секторальні пріоритети створення кластерів в регіонах України за участю іноземних партнерів з країн ЄС. Висвітлено необхідні заходи, які сприятимуть залученню до регіонів іноземних інвестицій, зниженню витрат на розвиток кластерів та забезпечать зростання експортного потенціалу національного виробництва. Визначення пріоритетних секторів розвитку кластерів в регіонах України відкриває нові можливості  щодо забезпечення нової якості економічного зростання та залучення іноземних інвестицій у ці сфери, що позитивно позначиться на конкурентоспроможності українських товарів та послуг на світовому ринку. Стаття носить оглядовий характер.
    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169184
  • МІЖНАРОДНА ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЗИЦІЯ УКРАЇНИ: МОЖЛИВОСТІ ПОКРАЩЕННЯ У КОНТЕКСТІ ЗМІН ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ

    Oksana Klymenko, Svitlana Mala, Нalyna Matviienko
    144-152

    Стаття присвячена аналізу міжнародної інвестиційної позиції України (МІП) з метою визначення шляхів її покращення. Авторами досліджено МІП основних країн світу та визначено країни Європейського Союзу з найвищим дефіцитом МІП у порівнянні з ВВП. У статті проаналізовано динаміку та структуру активів та зобов'язань України, а також визначені основні ризики, переваги та недоліки потоків прямих іноземних інвестицій в Україні. У статті висловлено припущення, що поліпшення фіскальної політики, включаючи податкове законодавство, сприятиме покращенню МІП в Україні. Надійна податкова політика сприяє залученню іноземних інвестицій в економіку країни та може структурно поліпшити інвестиційну позицію та запобігти неконтрольованому відтоку капіталу. Необхідно прийняти пакет законів анти-BEPS для боротьби з ухиленням від оподаткування і розкриття інформації про власність та ввести податок на виведений капітал.  У статті визначені основні переваги цієї моделі оподаткування.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169178
  • УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ: ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНИЙ ДИСКУРС

    Viktorya Kovalevska, Olga Kushnarenko, V. V. Kalinin
    169-176

    У статті досліджено питання управління людськими ресурсами транснаціональних корпорацій, здійснено організаційно-економічний дискурс управління людськими ресурсами ТНК з урахуванням еволюції наукових поглядів на сутнісні характеристики людини та її потенціал. Визначено внутрішні і зовнішні фактори формування політики управління людськими ресурсами міжнародних корпорацій: економічні, соціальні, інституціональні, логічні. Проаналізовано стратегічні і тактичні напрями кадрової політики ТНК. Підкреслено, що в умовах високого ступеня невизначеності та непередбачуваності, питання управління людськими ресурсами слід розглядати як рушійну силу розвитку корпорацій. Ідентифіковано чинники, що відрізняють управління людськими ресурсами в міжнародних структурах від аналогічних процесів на рівні національних корпорацій: розбіжності ринків праці; проблеми переміщення робочої сили; стиль і практика управління; національна орієнтація; контроль. Систематизовано підходи до відбору персоналу в міжнародних корпораціях. Здійснено порівняльний аналіз етноцентричного, поліцентричного, геоцентричного типів ТНК. Зроблено висновок, що у структурі ТНК відбуваються зміни, пов’язані з реалізацією глобального підходу до управління. Встановлено, що діяльність транснаціональних корпорацій у різних регіонах світу сприяє поглибленню міжнародного поділу праці, доповнюючи його транснаціональним поділом праці всередині ТНК. Відзначено, що в умовах розбіжностей національних ринків праці суттєвою перевагою ТНК є можливості переміщення робочої сили в рамках внутрішньокорпоративного ринку праці. Визначено цільові орієнтири управління людськими ресурсами в транснаціональних корпораціях.       

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169190
  • ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЦЕСІВ УПРАВЛІННЯ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ: ШЛЯХИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

    Viktoryia Gonchar, Zaneta Simanaviciene
    177-184

    Інформаційне забезпечення на сьогодні є ключовим елементом розробки стратегії. Розвиток цифрових технологій досягло етапу, який відкриває нові якості застосування їх в управлінському процесі. Взаємодія інформаційних технологій між фізичними системами з вбудованим програмним забезпеченням та  глобальними мережами передачі даних є одним з ключових чинників збереження конкурентоспроможності промислового підприємства. Розуміння взаємозв'язку між поширенням цифрових технологій та їх соціальними наслідками є питанням складних і взаємних відносин, що формуються під впливом численних економічних, соціальних і політичних факторів, які в кінцевому підсумку визначають, яким чином реально будуть застосовані нові потенціали технологічного застосування, і які результати отримає підприємство. Інформаційне забезпечення процесів управління на промислових підприємствах перш за все має бути спрямовано на взаємодію нових технологій з результуючими кадровими і організаційними змінами, тому вимагає концептуального перегляду загального контексту виробництва. Аналітичною відправною точкою для цього є концепція «соціотехнічної системи», яка охоплює взаємозалежні зв'язки між технологічними, організаційними і людськими елементами загальної системи виробництва. У конкретній фазі впровадження, за певних обставин, буде потрібно довготривалий, витратний і взаємний процес координації між новою системою та існуючими умовами установки. Удосконалення процесів управління завдяки інформаційному забезпеченню надає промисловим підприємствам можливість більш швидкого реагування на виклики середовища; адаптувати методику передачі даних; скоротити час на обробку та аналіз даних; забезпечити достовірність інформації про стан процесів на підприємстві; удосконалити процес прогнозування ринкової кон’юнктури та інш.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169194
  • СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ МОРСЬКИХ ПОРТІВ: ЗАКОРДОННИЙ ДОСВІД

    Liliia Filipishina
    185-192

    Стрімка інтеграція у світові транспортні системи вимагає від топ-менеджменту стратегічних об’єктів держави, вивчення сучасних тенденцій в управлінні. Вагомий вплив на стратегічний розвиток порту мають його зв’язки із зовнішнім оточенням, у тому числі портами-партнерами. Вирішальним фактором прийняття стратегічного рішення про співробітництво з портом залишається ефективна організація інноваційної діяльності. У сучасних умовах навички управління та бізнесу, і компетенції в логістиці потребують постійного удосконалення та творчого підходу менеджерами. Враховуючи це, можна стверджувати, що інноваційний процес формується взаємодією потреб економічних та інституційних чинників. Стратегічні рішення, що стосуються технологічних інновацій, вимагають всебічного дослідження практики діяльності світових лідерів портової галузі. Основні проблеми, що мають бути вирішені в результаті впровадження інновацій розподілено за напрямами: технології, фінанси,безпека, соціальна відповідальність. Для ефективного поєднання усіх компонентів стратегічного розвитку низка портів формує довгострокові стратегічні плани, висвітлені в місії. Довгострокове планування є найбільш ефективним, коли довгострокові перспективи виступають в якості каталізатора для інновацій. Проблемою українських портів на сучасному етапі їх розвитку є те, що у стратегічних планах розроблених до 2038 р. увага звертається лише на технологічне оснащення підприємств і зовсім ігнорується розвиток управлінських компетенцій і підвищення ефективності планування взаємозв’язків між основними напрямками стратегічного управління та інтеграція планів розвитку підприємства у глобальну стратегію країни. Загальна стратегія інноваційного розвитку має базуватися на управлінні шляхом ранжування стратегічних завдань, що надасть можливість швидкого реагування на нові виклики зовнішнього середовища.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169225
  • РОЛЬ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ДЕРЖАВИ ПРИ ПОШУКУ ОПТИМАЛЬНОГО МІСЦЯ РОЗМІЩЕННЯ ПІДПРИЄМСТВА

    Oksana Zybareva
    193-199

    Вдале розміщення продуктивних сил є фундаментальною економічною проблемою кожної держави, в тому числі й України. Важливим аспектом у її вирішенні є розвиток міжнародного поділу праці і формування міждержавних економічних зв'язків. Отож, не врахування так званого «міждержавного співробітництва» при пошуку оптимального місця розміщення підприємства може призвести до помилкових висновків. При забезпеченні ефективної роботи системи зовнішньоекономічних зв’язків особливої уваги заслуговує вирішення ряду питань, а саме: розроблення необхідної законодавчої бази; створення або реструктуризація чи  розвиток інституційних структур, що регулюють зовнішні зв’язки, забезпечення відповідного економічного середовища. В сучасних умовах міжнародна співпраця України повинна відбуватися в таких основних формах: залучення іноземних інвестицій; науково-технічна співпраця, розвиток міжнародного туризму, культурних зв’язків між країнами, взаємовигідна зовнішня торгівля, сприяння у наданні кредитів і позик, зацікавлення країн у спільній розробці багатих природних ресурсів, створенні спільних підприємств, спеціалізації і кооперуванні виробництва, торгівлі технологіями. Отже, можемо обгрунтовано стверджувати, що сьогодні Україна має усі передумови для поглибленого розвитку міжнародних відносин. Цьому сприяють природні умови, географічне розташування, трудовий та науково-технічний потенціал. В свою чергу розвиток і зміцнення зовнішньоекономічних зв’язків держави позитивно відіб’ється на оптимальній просторовій орієнтації бізнесу.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169234
  • МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ЛОГІСТИЧНОЇ СИСТЕМИ ІНТЕГРОВАНОГО ПІДПРИЄМСТВА КОРПОРАТИВНОГО ХОЛДИНГУ

    Valeriya Kolosok, Mykyta Biriukov
    200-204

    Умови сучасної глобалізаційної економіки спричиняють підвищення складності функціонування всіх структур і систем міжнародних промислово фінансових холдингів. Ефективність результатів діяльності цілого холдингу багато в чому залежить від успішної роботи його логістичних систем. До головних завдань корпоративної логістики холдингу відносять: виконання клієнтських замовлень; транспортування сировини, напівфабрикатів та готової продукції; послуги зі складування і зберігання вантажів; виконання страхування вантажів та перевезень, сертифікації продукції, митного оформлення тощо. Обсяги та умови виконання цих завдань як пов’язаними, так і зовнішніми логістичними операторами холдингу впливають на вартість корпоративної логістики. В статті визначаються види корпоративних логістичних систем вітчизняних гірничо – металургійних холдингів, схарактеризовані складові та умови утворення вартості корпоративної логістики, виявлено вплив трансферного ціноутворення на послуги споріднених та зовнішніх підприємств холдингу. Обґрунтовані модель управління вартістю корпоративної логістики та модель ціноутворення на металопродукцію інтегрованого металургійного підприємства Представлені у статті результати проведеного дослідження дозволили зробити висновки про необхідність розвитку моделей та інструментів  управління логістичними системами інтегрованих пов’язаних підприємств вітчизняних холдингів.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169243
  • ВПЛИВ МІЖНАРОДНОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ МІГРАЦІЇ НА ТРУДОВИЙ ПОТЕНЦІАЛ ПІДПРИЄМСТВ КРАЇНИ-ДОНОРА

    Andriy Melikhov
    205-213

    Обґрунтовано актуальність дослідження процесів міжнародної трудової міграції в умовах посилення її інтенсивності. Проаналізовано класичні та сучасні теоретичні підходи до трудової міграції в рамках як економічної, так і міждисциплінарної спрямованості. Уточнено дефініцію «міграція» на основі її дуалістичного трактування у якості як процесу, так і результату. Наголошено на її зв'язку з розвитком структури і якості трудового потенціалу. Систематизовано чинники і мотиви міжнародної трудової міграції на основі теорії факторів притягування і виштовхування. Виділено економічні, соціальні, політичні, демографічні, екологічні чинники. На основі методології SWOT-аналізу дано оцінку результатів міграції для всіх її акторів як на макрорівні (країна-реципієнт, до якої вирушають мігранти, країна-донор, з якої вони виїжджають), так і на мікрорівні (безпосередньо мігранти, підприємства-роботодавці, з яких потенційні мігранти можуть звільнитися). Це дало змогу визначити позитивні і негативні наслідки міграції не лише в сьогоденні, але і у перспективі. За допомогою теорії раціонального вибору зроблено висновок, що позитивний ефект від міграції отримують самі мігранти, а також країна-реципієнт і країна-донор. Запропоновано шляхи вирішення проблем розвитку трудового потенціалу, які виникають у підприємств-роботодавців країни-донора, за допомогою заходів, пов'язаних з науково-технічним та організаційним прогресом, зокрема, розвитку трудозбережних технологій, методів маркетингу персоналу, розробки програм лояльності робітників.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169248
  • МАРКЕТИНГ ЗЕЛЕНИХ ІНВЕСТИЦІЙ: МЕХАНІЗМ КОЛАБОРАЦІЇ МІЖ ОСНОВНИМИ СТЕЙКХОЛДЕРАМИ

    Tetyana Pimonenko, Oleksii Lyulyov, Olena Chygryn
    214-220

    У статті авторами проаналізовані передумови формування механізмів залучення додаткових зелених інвестицій на фінансування заходів по досягненню цілей сталого розвитку та зеленого зростання економіки країни. При цьому авторами визначено, що одним із перспективних шляхів невіліювання наявних бар’єрів (стереотипне мислення, асиметрія інформації, неузгодженість цілей та інтересів основних стейкхолдерів, тощо) є формування дієвої маркетингової програми промоції зелених інвестицій. Авторами було виокремлено основних стейкхолдерів ринку зелених інвестицій та охарактеризовано їх інтереси з урахуванням специфіки зелених інвестицій. При цьому авторами, запропоновано механізм колоборації стейкхолдерів ринку зелених інвестицій, що враховує та узгоджує їх інтереси за допомогою виокремленого економічного, мотиваційного, організаційного, нормативного та маркетингового забезпечення. У статті доведено необхідність врахування принципів системної динаміки при формуванні механізму колаборації стейкхолдерів, з метою мінімізації ймовірності виникнення ланцюгової реакції появи негативних шоків, протиріч та конфліктів у ланцюгах взаємодії між стейкхолдерами. У рамках розробленого колабораційного механізму авторами охарактеризовано маркетингову концепцію 8Р з урахуванням специфіки зелених інвестицій: ціноутворення з урахуванням зелених цілей, зелені інвестиції як продукт, позиціювання на ринку зелених інвестицій, просування бренду «зелений», формування зеленого іміджу та бренду, основні стейкхолдери ринку зелених інвестицій, державна підтримка та політичний клімат, зелене виробництво, якість та сертифікація. Окрім цього, поряд із традиційними маркетинговими інструментами колабораційного механізму авторами сформовано систему сучасних маркетингових інструментів просування зелених інвестицій. Авторами наголошено, що подальших досліджень потребує система інструментів підвищення рівня довіри основних стейкхолдерів до бренду «зелений», а також необхідним є аналіз підходів до формування зеленого бренду як на рівні країни так і компанії.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169255
  • АНАЛІЗ РОЗВИТКУ ЗЕЛЕНОГО БІЗНЕСУ В УКРАЇНІ НА ПРИКЛАДІ ВІДНОВЛЮВАНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ

    Nataly Solidor
    221-228

    В статті досліджені тенденції розвитку зеленого бізнесу в Україні на прикладі використання енергії з відновлюваних джерел, представлені результати аналізу енергетичного балансу України за 2017 рік, показники розвитку біоенергетичного сектору та сектору вітроенергетики. Визначено, що Україна має потужний потенціал відновлюваних джерел енергії, а розвиток інноваційних технологій в галузі енерго- та ресурсозбереження, екологізації виробництва надають широкі можливості для розвитку вітчизняного зеленого бізнесу. На даний час найперспективнішими напрямами українського зеленого бізнесу є виробництво біопалива та вітрова енергетика, про що свідчить позитивна динаміка їх розвитку. Саме розвиток цих галузей може забезпечити доступ до європейських та міжнародних інвестиційних ринків і стати підґрунтям для створення в Україні ефективної низьковуглецевої енергетики. Визначено, що для прискорення розвитку вітчизняної альтернативної енергетики, підвищення ефективності результатів від впровадження енергозберігаючих заходів необхідно активно залучати іноземні та вітчизняні інвестиції на виробництво енергії з відновлюваних джерел, координувати взаємодію органів місцевого самоврядування та виконавчої влади, імплементувати міжнародні стандарти енерго- та ресурсозбереження, долучати зелених інноваторів, представників зеленого бізнесу, дослідників та науковців. Результати досліджень можуть бути застосовані в практичній діяльності ініціаторів інноваційно-інвестиційних проектів в енергетичній галузі, інвесторів для прийняття управлінських рішень щодо подібних проектів, а також в якості основи для створення бізнес-планів щодо встановлення індивідуального теплового пункту (ІТП) на комунальних підприємствах, приватних господарствах та будівництва вітрових парків (ВЕС) на території України. В роботі розроблені пропозиції щодо прискорення розвитку зеленого бізнесу в Україні шляхом впровадження інноваційних проектів будівництва модульної котельної на альтернативному паливі та будівництва сучасної ВЕС в Донецькій області. Розраховані економічні показники ефективності запропонованих проектів свідчать про достатньо високу економічну ефективність останніх та доцільність подальшої реалізації.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169257
  • СТАН ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ УКРАЇНИ

    Svetlana Chelovan
    229-233

    В статті проведено дослідження інноваційної активності промислових підприємств України у 2012 – 2017 рр. Розглянуто кількість промислових підприємств, займавшихся інноваціями, проаналізовано загальна сума витрат за напрямками інноваційної діяльності, джерела фінансування інноваційної діяльності. Основним напрямком розвитку економіки країни є на­рощування її інноваційного потенціалу. Стратегічно спрямована державна політика, покликана об'єднувати освіту, науку, виробництво, споживання, фінансову систему. Вона має бути орієнтована на використання інтелектуальних ресурсів з метою розвитку високотехнологічних виробництв, на створення сприятливих умов для активізації інноваційної діяльності, упровадження інновацій, функціонування інноваційної інфраструктури, ринку інновацій та технологій. Головним чинником економічного зростання й забезпечення належного місця вітчизняної економіки у світовій економічній системі є ефективне використання інновацій, які перетворюються на вирішальний фактор соціально-економічного розвитку і відіграють провідну роль у вирішенні економічних, екологічних, соціальних та культурних завдань. У цьому зв'язку особливої актуальності набуває розгляд комплексу питань щодо інноваційної діяльності підприємств і, зокрема, інноваційного потенціалу як системного показника, що характеризує рівень ефективності управління підприємством у реалізації стратегії інноваційного розвитку. Головним завданням економічного зростання українських підприємств є ефективне використання їх інноваційного потенціалу, оскільки його розвиток має велике значення для вирішення стратегічних завдань як всередині підприємства, так і в його зовнішньому оточенні. Стан і здатність розвитку інноваційного потенціалу забезпечують інноваційний розвиток підприємства. Будь-яка держава, в якій не створюються гідні умови для праці вчених, приречена на відставання у науково-технічному розвитку та втрату свого статусу. Виведення економіки країни з вкрай складного положення залежить перш за все від рівня її інноваційного розвитку.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169342
  • ОБЛІКОВО-ЕКОНОМІЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ТОВАРНО-ПРОДУКТОВИХ СТРАТЕГІЙ ПІДПРИЄМСТВА

    Olena Usуkova
    234-239

    Обліково-економічне обґрунтування товарно-продуктових стратегій підприємства (сьогодні надзвичайно актуальною залишається достовірна оцінка інвестиційної спроможності галузі, надійне і достовірне встановлення інвестиційних пріоритетів. Тому вибір найбільш привабливих проектів повинен здійснюватись за системою критеріїв та параметрів, що відображають специфіку галузі та її інвестиційні пріоритети. Саме від обґрунтованості рішень, прийнятих на стадії формування інвестиційного портфеля галузі залежить результативність функціонування підприєсмтв на ринку, ступінь вирішення поставлених завдань і досягнення цілей. Мета даної пропозиції полягає в розробці рекомендацій щодо наукового обґрунтування методики відбору інвестицій на основі ефективної комплексної діагностики галузі виробництва молокопродуктів. Створення нового підходу до прогнозного аналізу комплексної привабливості проектів визначається потребою достовірного врахування не лише їх комерційних характеристик, але й їх вплив на надійність функціонування (в першу чергу - на  обсяги і структуру зобов’язань) підприємства-замовника проекту та галузі в цілому. Переважна більшість методик оцінки проектів пропонує традиційний набір інвестиційних параметрів, що не задовольняє потребам комплексності оцінки, решта, зокрема новітні розробки  не враховують специфіки інвестування галузі. Зазначені недоліки долає підхід, що передбачає перегляд існуючих критеріїв, їх суттєве розширення і сполучення).

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169451
  • МЕХАНІЗМИ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ ЗАПОЗИЧЕНОЮ ПРАЦЕЮ НЕСТАНДАРТНИХ ФОРМ ЗАЙНЯТОСТІ (НА ПРИКЛАДІ ВОЛОНТЕРСТВА)

    Galina Krapivina
    240-249

    В статті розглянуто методологічні підходи до дослідження нестандартних форм зайнятості на прикладі волонтерства, як складного та багатогранного явища, що притаманні не тільки економічній науці, а й соціологічній та правовій. Показано, що формуванню та розвитку нестандартних форм зайнятості й волонтерства, зокрема, сприяє сукупність зовнішніх та внутрішніх чинників в державі, які створюють умови та спонукальні мотиви для поширення та прискореної практичної реалізації процесу. Визначено національні особливості механізмів державного управління запозиченою працею нестандартних форм зайнятості на прикладі волонтерства з зору кластерного підходу. З використанням структурно-функціонального аналізу розкрито регуляторний характер механізмів державного управління запозиченою працею нестандартних форм зайнятості на прикладі волонтерства. За допомогою детермінант механізмів державного управління нестандартними формами зайнятості обгрунтовано, що на ринку праці волонтерства в світі вже тривалий час використовується нестандартна форма зайнятості - запозичена праця. Показано, що в соціальному підприємництві нестандартних форм зайнятості на прикладі волонтерства технологія діяльності за формою запозиченої праці набула особливостей та трансформувалася в наведену в статті схему. Показано взаємодію учасників ринку волонтерства в аспекті запозиченої праці нестандартних форм зайнятості, що є модифікацією класичної схеми дії запозиченої праці. Виявлено, що дія механізмів державного управління нестандартними формами зайнятості в аспекті запозиченої праці волонтерів стримуються через низку  проблем організаційного та правового характеру. Показано, що розвиток соціального підприємництва та його поширення в Україні дасть можливість найбільш активним волонтерським організаціям успішно працювати  над вирішенням сучасних проблем розвитку суспільства.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169454
  • ОБЛІКОВА ПОЛІТИКА СОЦІАЛЬНОГО КАПІТАЛУ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМСТВА

    Marina Melnuchyk
    250-256

    Розкриття у бухгалтерській звітності інформації про соціальний капітал вимагає формування облікової політики, який визначає положення окремих об’єктів обліку з позиції джерела створення додаткової вартості й цінності підприємства. Зазначене актуалізує обґрунтування варіантів обліку об’єктів соціального капіталу та організацію відповідним чином структурних складових облікової політики в частині соціального капіталу. Метою статті є обґрунтування елементів облікової політики соціального капіталу торговельних підприємств для формування якісних показників звітності. Виконання соціально-відповідальної діяльності підприємствами торгівлі зумовлює формування соціальної політики, на якій мають ґрунтуватись показники фінансової та нефінансової звітності. Представлено архітектуру облікової політики щодо соціального капіталу за такими частинами: загальна, методична, організаційно-технічна. Елементи облікової політики подано у взаємодії внутрішніх й зовнішніх чинників. До складових, які утворюють соціальний капітал, як категорію облікової системи віднесено – нематеріальні активи, витрати, зобов’язання. З метою достовірного відображення у звітності інформації про соціальний капітал, рекомендовано визнавати в системі бухгалтерського обліку такі об’єкти бухгалтерського обліку, які забезпечують отримання економічного ефекту та зростання капіталізації підприємства. Для цього запропоновано: розширити номенклатуру нематеріальних активів – складових соціального капіталу; застосовувати альтернативні методи їх оцінки; вести позабалансові об’єкти, які збільшують цінність підприємства, але не можуть бути визнані об’єктами обліку за положеннями стандартів обліку; виважено підходити до вибору методів зобов’язань, які формують соціальний капітал. Представлено методичні засади оцінки складових соціального капіталу для використання під час формування облікової політики.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.170140
  • СИСТЕМА ЕНЕРГЕТИЧНО-ЛОГІСТИЧНИХ КЛАСТЕРІВ ЯК ЕЛЕМЕНТ РОЗВИТКУ АЛЬТЕРНАТИВНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ

    Nataliia Riazanova
    257-265

    Метою статті є обґрунтування системи енергетично-логістичних кластерів як елемента розвитку альтернативної енергетики. У статті розглянуто об’єднану енергетичну систему України з точки зору логістичного підходу, як найголовніший об'єкт макроенергологістичних систем, що включає виробників і постачальників електроенергії, а також електричні мережі. Макроенергологістичними системами виступають регіональні енергетичні системи. Мікроенергологістичними системами – підприємства, що є об'єктами мікроенергологістики. Проаналізовано, що процес енергопостачання найтіснішим чином залежить від процесу енергоспоживання, тобто є пряма функціональна залежність. Взаємовідносини учасників процесу енергопостачання носять нерозривний характер. У зв'язку з цим утворюється повний логістичний ланцюг та формується логістична мережа. Розглянуто засадничі принципи енергетичної логістики. Визначено одне з найважливіших завдань енергетичної логістики - здійснення управління енергетичними потоками в реальному часі з метою забезпечення надійного і якісного електропостачання кінцевого споживача. Висвітлено тенденції розвитку світового ринку логістичних послуг та ринку логістичних послуг України. Обґрунтовано доцільність створення енергетично-логістичних кластерів. Зазначено, що за рахунок мінімізації витрат у сферах альтернативної енергетики та логістики формування енергетично-логістичних кластерів може стати ефективним інструментом стійкого розвитку національної економіки. Проведено порівняльний аналіз різноманітних моделей кластерів в розвинутих країнах світу та визначено, яка з них найбільш доречна для формування енергетично-логістичних кластерів. Найбільш прийнятною для логістичних енергетичних систем є італійська модель ведення кластерної політики. В цій моделі очікується державна програма підтримки малих та середніх підприємств, з орієнтованістю на співпрацю виробництва з науковою сферою. Розглянуто Європейська чотириступінчаста градація кластерів та проаналізовано на прикладі країн ЄС та України. Виділено шість стадій в життєвому циклі енергетично-логістичного кластеру. Представлено побудову енергетично-логістичного кластеру. Розвиток енергетично-логістичного кластеру доцільно розглядати як визначену програму, яка складає сукупність взаємопов’язаних проектів. Впровадження та функціонування кластерів і кластерних технологій в умовах сучасних викликів, глобалізації, зростання конкуренції вважається одним із перспективних засобів забезпечення конкурентоспроможності національної та регіональної економіки.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169632
  • ПІДХОДИ ДО РОЗВИТКУ ЕМОЦІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ СУЧАСНИХ КЕРІВНИКІВ

    Tatiana Schestakowa
    266-272

    Досліджена еволюція наукових поглядів на значення емоцій в управлінській практиці, розглянуті моделі емоційного інтелекту, визначено, що успішність професійної діяльності людини значною мірою визначається саме емоційним інтелектом. Зазначено, що в більшості українських компаній існує нерозуміння важливості емоційного менеджменту, можливості застосування емоційного інтелекту керівниками недооцінюються. Основна причина низького рівня розвитку емоційного інтелекту – особливості національного менталітету, пов’язані зі специфікою виховання, суспільними стереотипами, культурними традиціями, технократичним підходом до управління. Згідно результатів соціологічного дослідження, визначено, що, незважаючи на перевагу логічних підходів при вирішенні управлінських завдань, керівники нижчої ланки управління промислових підприємств міста (бригадири, майстри, старші майстри) на рівні підсвідомості відчувають необхідність більш тісної, емоційної взаємодії у процесі виробничої діяльності. З ціллю формування емоційної компетентності керівників, розроблена відповідна методика, яка включає як організаційні заходи, так і самостійний розвиток емоційного інтелекту. Вказано, що формування емоційної компетентності ‒ тривалий процес, що вимагає, в першу чергу, високого рівня мотивації та супроводжується певними витратами (зусиль, часу, коштів). Оскільки в даний час емоції розглядаються як частина інтелектуального капіталу організації, формування емоційної компетентності керівників повинно стати одним з пріоритетних напрямків діяльності організації щодо вдосконалення внутрішньофірмового управління.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169650
  • ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНІ АСПЕКТИ РЕГІОНАЛЬНОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ БЕЗВІДХОДНОГО ВИРОБНИЦТВА В УКРАЇНІ

    Nataliya Potapova
    273-278

    Сучасний етап економічного розвитку в Україні об'єктивно потребує розвитку ресурсозбереження, найважливішим напрямком якого стає безвідходне виробництво. У статті розглянуто сутність безвідходного виробництва, проаналізовано його суттєві елементи: комплексне використання ресурсів, циклічне використання ресурсів, екологічні пріоритети. Розглянуто особливості та проблеми реалізації кожного з елементів безвідходного виробництва в Україні. По-перше, переробка складної сировини в готову продукцію на підприємствах України традиційно орієнтується на максимальне вилучення основного компонента. Це обумовлює великі маси відходів, що містять цінні ресурси. По-друге, промисловий потенціал виробничих і побутових відходів в господарському комплексі України використовується вкрай низько. В Україні утилізується не більше 30% відходів, і частка утилізованих відходів в останні роки неухильно знижується. У статті виявлено проблеми, що перешкоджають розвитку циклічного характеру використання ресурсів. По-третє, правильна організація екологічних заходів сприяє не тільки збереженню природних ресурсів і навколишнього середовища, а й може приносити суттєві економічні результати. У статті обґрунтовано, що кожен з елементів безвідходного виробництва може бути реалізований в господарської діяльності тільки на регіональному рівні господарювання і вимагає регулюючих дій регіональних органів управління. Впровадження регіональних форм організації безвідходного виробництва в Україні може стати ефективним напрямком подолання дефіциту сировинних ресурсів і потужним фактором економічного зростання.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169653
  • РОЗВИТОК ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ В МІЖНАРОДНОМУ КОНТЕКСТІ

    Leila Mamatova
    279-291

    У статті проаналізовано сучасний стан та динаміку розвитку інноваційної діяльності в Україні: за міжнародними індексами (глобальний індекс інновацій, індекс інноваційного розвитку агентства Bloomberg, інноваційний індекс Європейського інноваційного табло, глобальний індекс конкурентоспроможності, інноваційна активність промислових підприємств); за основними показниками динаміки інноваційної діяльності промислових підприємств України, технологічними секторами, за реалізацією пріоритетних напрямів інноваційної діяльності за рахунок бюджетних коштів та за кількістю розроблених і переданих технологій. Дослідження міжнародних індексів інноваційності економіки країни, показав що формування, реалізація інноваційної діяльності та впровадження інновацій в Україні характеризується невисокими показниками, а саме Глобальний інноваційного індекс залишив Україну на 101 місці у світі та свідчить про покращення позицій України за ефективністю інновацій, Індекс інноваційного розвитку агентства Bloomberg та Глобальний індекс конкурентоспроможності – знизив місце України за продуктивністю праці, за індикаторами ефективності інновацій, за технологічними можливостями та наявністю нових технологій, за трансфером технологій (ГІК). Також негативна оцінка ефективності функціонування української інноваційної системи Індекс Європейського інноваційного табло. Загалом дослідження індексів свідчить, про позитивну динаміку особливо у високотехнологічних секторах, та ефективність роботи всієї науково-технічної та інноваційної системи України. Досліджено та виокремлено напрями інноваційних витрат промислових підприємств на інновації. Визначені головні проблеми сьогодення в Україні, що стримують розвиток інноваційної активності підприємств. Проаналізовано динаміку загального обсягу фінансування інноваційної діяльності підприємств в Україні за видами джерел.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169658
  • УДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ЕКОНОМІЧНОГО МЕХАНІЗМУ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ РОЗВИТКОМ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ

    Marina Tchaikovskaja
    292-296

    У статті зосереджено увагу на специфічних особливостях інноваційного розвитку в умовах євроінтеграції як на рівні країни в цілому, так і на рівні підприємств. У якості результативних факторів такого розвитку визначено конкурентоспроможність та зростання економічної ефективності. Перенесено акценти з цілеполягання по задоволенню вимог та інтересів європейських країн на  орієнтацію інноваційного розвитку у векторі досягнення власних орієнтирів з урахуванням переваг та потенціалу вітчизняних підприємств. На основі аналізу нормативних актів щодо управління інноваційним розвитком визначено у якості вирішального ключового суб’єкта такого управління рівень ТОП-менеджменту підприємств, в функції якого фактично входить регулювання всіх етапів відповідного організаційно-економічного механізму. Сформульовано авторське бачення складових організаційно-економічного механізму інноваційного розвитку підприємства, визначено його базові етапи та складові. У якості найбільш відповідних у складі такого механізму на етапі оцінки запропоновано адаптувати показники із системи збалансованих показників. Запропоновано підходи до визначення критеріїв прийняття управлінських рішень щодо інноваційного розвитку вітчизняного підприємства в умовах євроінтеграції з орієнтацію на незалежний конкурентоспроможний та ефективний його розвиток.

    DOI: https://doi.org/10.31498/2225-6725.36.2018.169659